Re: цензії
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
- 15.03.2024|Ірина ФотуймаДух єства і слова Богдана Дячишина
- 14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наукРадянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
- 09.03.2024|Тетяна Дігай, ТернопільІнтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
- 09.03.2024|Ігор ЗіньчукСвідомий вибір бути українцем
Видавничі новинки
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
- Марк Лівін. "Космос, прийом"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Костянтин Москалець: Місце зустрічі не змінити
На тему цієї колонки мене наштовхнув чийсь пост у всюдисущому Фейсбуці, що випадково майнув перед очима. Питали про улюблені заклади швидкого харчування, просили поділитися адресами.
Ну, вони в кожного свої, всі ці "Здоровенькі були" і "Ярослави" з неоціненними пиріжками в Києві, всі ці "Нектари" і "Домові кухні" у Львові, незліченні ефемерні кіоски з шаурмою, фалафелем і хумусом, варениками і млинцями, що з’являються, наче гриби після дощу, і зникають на віки вічні за обрієм часу, залишаючи в пам’яті золотий метеоричний слід із ледь відчутним ароматом ванілі, кави та коньяку. Невтоленний голод вісімнадцятирічних – найкращий штурман у морях багатолюдних міст для пошуків рятівних їстівних «крапок», часто не позначених на жодній із детальних карт усевідущого Ґуґла.
Аякже, в мене теж були свої улюблені «крапки». Але чи однієї тільки матеріальної їжі шукали ми тоді, чи й духовної поживи також? Славетна кав’ярня на розі Пушкінської і Прорізної, де ми найчастіше зустрічалися з поетами-побратимами 80-х років, з Ігорем Римаруком, Василем Герасим’юком, з неперевершеним перекладачем Михайлом Москаленком, з витонченим Аттилою Могильним і сповненим містичних зороастрійських знань Ігорем Маленьким… Або пізніша, з початку 90-х, не менш відома серед творчої інтелігенції, насамперед літераторів і художників, звичайна собі засклена «кулінарка» на Майдані Незалежності, де, попри невибагливість оформлення і убогий вибір аж ніяк не вишуканих страв та напоїв, можна було зустріти весь столичний інтелектуальний квіт, у тому числі й майбутніх ректорів Могилянки, і численних Шевченківських лауреатів (також майбутніх), от як Євгена Пашковського або Олеся Ульяненка, і непересічних літературознавців із сусіднього Інституту літератури, як Володимир Моренець,і просто добрих людей.
Багатьох із них, згаданих і незгаданих, уже нема на цьому білому, прекрасному світі. Замість наших улюблених кафешок і забігайлівок маячать бездушні бутики з астрономічними цінами, повз які проходиш байдуже, не застановляючись над їхніми ексклюзивними товарами. Нас, юних, із переповненими порожнечею кишенями і геніальними творчими задумами головами та серцями, приваблювали аж ніяк не шкіряні вироби відомих закордонних брендів і не дивовижні страви в меню елітарних ресторанів. Найчастіше у закладах швидкого харчування можна було замовити бульйон, салат, пельмені, каву, сік і сто грамів якоїсь нестерпно міцної реготухи. Однак якраз цього вкрай аскетичного набору було цілком достатньо для доброї розмови! До тієї ж таки «кулінарки» стікалося пів-Києва розумних, освічених і талановитих людей. А які запеклі, часом багатогодинні дискусії на літературні та філософські теми точилися там подеколи– починаючи з належних наголосів у рідкісних словах, а закінчуючи мало що не лекціями про поліфонічність романного жанру і способи римування у віршах Бодлера. Саме тут, а не в соцмережах обмінювалися інформацією про вартісні книжкові новинки і мистецькі виставки, нові кінофільми й виступи щойно створених рок-груп.
"Як, ти не знаєш, що таке “кулінарка”?" – приголомшено запитала мене знайома канадійка, що вже кілька років мешкала і тусувала в Києві. Я на той час жив у революційному Львові, Київ здавався відсталим і провінційним порівняно із заходом України, тож більшість гарячих київських «крапок» залишалася для мене terra incognita.«То є такий український Гайд-парк, – захоплено пояснювала канадійка, там можна зустріти когозавгодно, включно з майбутніми президентами. Часто тільки там, у “кулінарці”, їх і можна зустріти».
Саме ця обставина, а не буденні й дешеві страви, створювала магнетичну привабливість «кулінарок», кав’ярень і забігайлівок нашої молодості. Те, що о 10-й у львівській кав’ярні на Вірменській можна було зустріти справжнього, уявіть собі, гіпі Аліка Олісевича, або майже всіх, живих і неушкоджених на той час, братів Гадюкіних. Так само, як майже завжди протягом робочого дня під львівським «Нектаром» можна було зустріти відомого джазмена Юрія Саєнка або графіка Валерія Дем’янишина, під «крапкою» на Костомарова – подружжя поетів Калинців, а також художників Коха з Кауфманом...
Згодом, на жаль, усі без винятку ці місця втратили свій інтелектуальний шарм і притягальну силу. Якийсь час там щедро лився дешевий алкоголь і збиралася відповідна публіка. Але всюди, де ллється алкоголь, утворюється і згущується безпробудно чорнушна атмосфера, з нецензурною лексикою, бійками і поножів’ям. Там уже не до викладів про поетику Джойса або містику Майстра Екгарта. Тому тепер залишаються тільки гарячі, пронизливі спогади. Залишаються о́брази і лиця тих, тодішніх людей, яких більше ніде й ніколи не зустріти. І сьогодні, минаючи давним давно переформатовану «кулінарку», я краєм ока помічаю знайомі тіні. Он Ульяненко показує Могильному, де тепер можна випити доброї кави. Он Маленький читає Римарукові довгу й красиву, як літня злива, поему. Он Іван Козаченко з Віталієм Коцюком обговорюють нову збірку Івана Малковича. Вони підводять очі іпривітно махають нам руками. Вони терпляче очікують на нас, щоб продовжити незакінчені колись розмови про найістотніше, найсправжніше.
Костянтин Москалець
Коментарі
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві