Максим Рильський Діана Заснув Ендіміон на місячній поляні, Де смольний дух трави і сосен престарих. До милих уст його, рожевих і пухких, Богиня хилиться в нестримному бажанні. А сонце вигляне із-за снігів гірських. Скупавшися в дзвінкім зеленім океані, — І сором стане їй, незайманій Діані, І чути лиш здаля її мисливський ріг. Так смертного душа у тиші чарівничій Розкриє погляд свій і глибину свою Назустріч рідному і заглядає в вічі. Так я в час творчості нічого не таю, — Але як день прийде і день мене покличе, Я, стілос кинувши, до молота стаю. 1922 *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/maksim_rilskiy/diana/