Микола Руденко Голос За вікном — ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це — знову спізнююсь до школи?. — Сину, прокидайся. Вже пора. І холодний піт. І так неждано Порадієш: це лише у сні. А чого б радіти? Що не дано Знов побігти в школу по стерні?.. Йду свого довершувать урока: Слід хоча б наприкінці життя Зрозуміти, як ріка широка Постає з німого небуття. Сніг зійшов.Смарагдова травиця Оживає в лузі де–не–де. А верба, як сива удовиця, Весняного воскресіння жде. Враз неначе небо розкололось — З-під землі чи з глибин Дніпра Чую голос, материнський голос: — Сину, прокидайся. Вже пора… Що це, хто це, бавлячись громами, Посилає отакі дива? Вас немає — ви ж померли, мамо. Та з–під ніг лунає: — Я жива. Я жива. Я ворушусь корінням, Вітерцем шумлю у комиші, Підіймаюсь каяттям–прозрінням У твоїй намореній душі. Я жива. Я вічно воскресаю, Землю оновляючи твою — Хмарою над вами нависаю, Блискавицею у серце б’ю. Прокидайтесь, діти! Час до школи. Там, на Сонці, вас Учитель жде. Є уроки, котрих вам ніколи Не забуть… Ніколи і ніде. …Ох, уроки, ті гіркі уроки!.. По дібровах, плавнях і степах У далекі і недавні роки Трупним духом світ оцей пропах… Мамо, мамо! Встань над берегами. Ти — мій голос і душа жива… Шарудить коріння під ногами, Дніпр широкий кригу розбива. І8.ІІ.74 *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/mikola_rudenko/golos/