Олександр Олесь Україна в старовину Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе.   Велетенські граби, вільхи, Сосни, явори, дуби Раз в століття полягають Після віку боротьби.   Де родились, там вмирають, Обертаються у тлінь, На могилах виростає Ряд наступних поколінь.   По лісах шумлять потоки, Смарагдові від трави, Розпливаючись то в багна, То в озера, то в стави.   По річках, озерах, багнах Вічний галас, вічний спів, Крик гусей, качок і чапель, Зойк чайок і журавлів.   Лебедині білі зграї В небі хмарами летять, Навкруги орлині крила Гучно, хижо лопотять.   Над струмком спинився олень, Прислухається, тремтить, Десь почув непевний шелест І зникає через мить.   То ведмідь ішов напитись, Остудитися в воді, То збирають під дубами Чорні вепрі жолуді.   По лісах блукали кози, Тури, олені, вовки, Кабани, ведмеді, лосі, Рисі, зубри, борсуки.   Не стихав до ночі галас, Дикий рев і ніжний спів... Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.   По лісах дрімучих, темних З луком пращур наш ішов, З рисем, лосем і ведмедем Він боровся і боров.   Здобував він теплі хутра, М’ясо, шкіру на свій дах, Часом сам роздертий падав З серцем звіра у руках...   А на півдні за лісами Колихалось море трав: То над степом буйний вітер На шовкових струнах грав.   Степ широкий, степ безмежний, Де початок, де твій край?! Коли сам Стрибог не знає, У Дажбога поспитай.   В день ясний горіло сонце, Нерухомо вітер спав, Нерухомо в мертвій тиші Степ незайманий стояв.   В бурю він шумів, як море, І ховався в сизій млі, Полохливо буйні трави Припадали до землі.   А зимою умирав він, Спав під килимом снігів... Тихо... пусто... Тільки чути Десь сумне виття вовків.   Та часами прогуркочуть Диких коней табуни; Наче вихори, здіймають Білу куряву вони.   На лісах дрімучих, темних, На незайманих степах Спочивала Україна В золотих, дитячих снах. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/oleksandr_oles/ukraina_v_starovinu/