Петро Коробчук Вірші Ескізи до автопортрета 2016 року Ти є фактом літератури, але – не явищем. Припадають пилом партитури твої вербальні й клавіри.   Навіть якщо проголосиш зухвало: «Я ще допнусь до верхів’я Олімпу», – ніхто не йме віри.   Ніколи не вважався у долі пестунчиком а чи призером, хоча і втішався своїми гамбурзькими нішами.   Сам себе оцінюєш скромно, скажімо, – на зеро. Хто хоче – хай оперує величинами іншими.   За ту іскру, що дáно згори – ти вже повернув борг Богові. Ви з ним квити. Тож констатуємо: один з тугих бібліофагів (за Зéровим) нині петитно прописаний у примітках (за Набоковим), себто в літрезервації (прошу не переплутати з літрезервом).   Не впущений у поїзд покоління, не вкладений в жодні обойми. І видаються безглуздими й даремними духовні твої копірайти.     Яко бідні родичі, Музо, з тобою ми стоїмо в коридорі літератури. І нема на то ради.   (7 липня 2016)   Глобус України (замість сонета)   Вишневі садки цвітуть жовто-блакитно. Хрущі повдягали шаровари й вишиванки. То там, то там мироточать парсуни Тараса. На кущі калини родять ягоди вовчі.   Іванові Мазепі – Героя України (посмертно). Симону Петлюрі – Героя України (теж посмертно). Поїли всі жданики – а Вашингтона катма. Якщо ти справжній кобзар – виколи собі очі.   Велесову книгу – кожному нарождéнному. Національно свідомим – більша зарплата й пенсія. Герої не вмирають. Живуть. У пам´яті. Довго.   Україна – понад усе! Господь-Бог не проти. Лише українці богообрані. А всі інші – ні. На Останньому Суді ми будемо другі.   (28 грудня 2015)   Вірш без назви № 7   Сашкові Клименку   I.   крутиться дзиґою і летить по орбіті планета Земля над землею – на рівні ножів – догорúніж вúсить теля   воно – це теля – вже ніколи не стане телицею а після візиту до бугая – молодицею   пастух її не займатиме не ходитиме вона в череді не входитиме у воду і не бачитиме небес у воді   не стане уже ніколи воно – теля це – коровою не здіймуться над його головою роги короною   в літню жароту задерши хвоста не летітиме від ґедзів скажених навздогад навскáч кудисвіт   хить-хить чорні шкарпетки гойда-гойда ратиці-бутси його усмішка горлом мало нагадує «Усмішку горлом» Анджея Бурси   не видасть уже воно – це теля – ні бе ні ме воно – німе   II.   головний шкуродер – зуби дядька на чверть золоті – каже – от мало б теля ґудзики як ґудзики на пальті   озивається збоку сусід – асистент – дядько Микола – а ше лучче – замок – тільки смик – і худобинка гола   – еге-ге ж – киває хазяїн – добре було б але жарти жартами одкрай-но – Ливоне – для жінки щирий кусок шоб жарити   – інтересно – каже хазяїн м’ясиво хапаючи в руку – чи то під чарку теля засмакує бо все свині і свині щороку   – не сумнівайсь – підé любо-мило пíде як теща під лід – дуетом регочуть Ливон і Микола – один і другий сусід –   III.   стіл гранчаки м’ясо парує булькає пляшка – а чого ж то – хазяїне – до нас не сідає твоя Палажка   – Палазю – давай до компанії я посунусь тобі налляти? – дай спокій – Ливоне – не хочу ні їсти ні пити – шкода теляти   – та шо там – Палажко – жаліти бережи свої нерви от як ми телятину нині – з’їдять і нас колись черви   – істинно! – Микола гука – хто сміється той і не плаче мудрі люди говорять – людині людське теляті теляче   – ну ше по одній – за хазяїна за його – ох і добряче! – теля – і вийдем покурим заодно перевірим чи крутиться ше земля   (8 квітня 2015)   *** і соняшно і ясно і божа благодать і тролі туве янсон зі мною торт їдять   коли ж до нас несміло приб´ється вінні пух – йому кавалок вділимо бо вінні теж нам друг   а як зайде зненацька яга-карга якась їй скажем: ти – не наська тобі до сластів зась   тож знайте поторочі та всяке інше чмо – ми торт в новому році лиш з друзями їмо   (14 січня 2014)   Вірш без назви № 9   Володимирові Місюрі   кожен – коваль свого щастя кожен – тесля свого щастя кожен – сантехнік свого щастя кожен – інженерсвого щастя кожен – фермер свого щастя кожен – поет свого щастя кожен – прозаїк свого щастя кожен – композитор свого щастя кожен – художник свого щастя кожен – редактор свого щастя кожен – лікар свого щастя кожен – ветеринар свого щастя кожен – священник свого щастя кожен – півчий свого щастя кожен – трунар свого щастя кожен   врешті-решт якщо поміняти слово щастя на слово нещастя – результат буде майже ідентичний   (грудень 2020)   Вірш без назви № 10   ізліва глянути чи справа – поезія – безглузда справа   зі мною згоден Заратустра: так-так! безглузда!   колись щодібно був горимий одне бажання мав – писати   громадив стовпчики і рими цілí кагати   наразі обрії імлаві взялася тліном творча пуща   жуєш собі шкоринку слави вона – гіркуща   стиха відлуння розголóсу навчився нидіти і нити   хотів ти не такого льосу? а чи планиди?   сіріє днина чорна й біла зозуля молиться і плаче   розбитого корита біля сидиш козаче   ( липень 2021, Більче )   Вірш без назви № 12   …і звучить запитання як відчай вічне і дзвоном глухим над горбами гуде:   – а де ж? а де ж літа твої чоловіче?   – в мішках під очима! ось вони де…   і весна квітувала палка шпичаста і знацька осінь сполохано листям пряде   – а де ж чоловіче твóє щастячко-щастя?   – у бога за дверима! ось воно де…   берези світючі як поминальні свічі в душі переважає жовте й руде   – а де ж твоя смертонька-смерть чоловіче?   – у мене за плечима! ось вона де…   (з жовтня 2021, Луцьк)   Літо   (із циклу «Сни квартальні»)       …а ми з тобою такі ж, як і тоді – молоді. а ми з тобою зновá купаємось у золотій воді…     …на поближньому березі чи то ліс, чи то гай. світ одухотвореномузикою: Гендель, Вівальді чи Гайдн?..     …душі духмяніють, серця проміняться, хвилі цвітуть. де будемо в іншому сні – не відаєм, та нині – о щастя! – ми тут…     …враз в музику радісну й бистру вклинюється дисонанс. і сила безжальна й безжалісна розокремлює беззахисних нас…     …і налягає-нако- чується неждане-негадане нашестя зими. і простір уже не простір, і барви уже не барви, і ми вже не ми…     …і нагло усе дооколишнє ніч біла, мов крейда, опала…     …ти цього сну не бачила…     …ти – не спала…   ( 2020)   *** і коли ось така хвища-нéгідь що страшно й вийти (я кажу не лише про стихію) і песимізм проникає під шкіру вглиб на два метри – ти відчуваєш себе покійником   ні-ні містики тут ані грама бо ж бо ж колись те станеться що колись має статися і все вміститься в маленьке тире майже непомітне поміж двома датами   і мене всі забудуть або майже всі і лише одна приходитиме на мою скромну могилу   якщо житиме близько – то часто а якщо далеко – то хіба двічі на рік   чи почую я її плач? не знаю чи відчую я її біль? так…   (24 листопада 2021, Луцьк)   Зáгадка (ліричний цикл)   (1) на кладці сумує зáгадка. відгадаєш – буду твоєю. а не зумієш – за хвилею сплину навіки.   (2) побіля води ходить пташина. вода для неї – свічадо. вдивляється – і не себе бачить – любого свого   (3) птахиня ревно оберігає своїх кількох пташенят. а хто ж її саму-саменьку убереже-охоронить?   (4) недайбі зозуле налічиш мало літ пташці – тоді – начувайся. матимеш на горіхи.   (5) осінь – весни псевдо. пташка гадає – чи вдасться їй перелетіти зиму і крил не обпалити?   (6) з-за рогу дорога вигляне. на оченятах виступлять сльози. анікого не видко. не усміхається аніхто.   (7) пташині й зимою не зимно. зашпори не заходять в її криленята. щось гріє птасю зсередини. може – про вéсну мрія?   (8) почерез сніговиті години пташине сопрано чується. щастя у ньому в оздобі туску. туск у ньому у щастя обрамку.   (9) шовкове пір’ячко пташки пронизує хуга-притуга. де ж їй сховатись? до кого схилитися-притулитися?   (10) пташина – малесенька. а ще менше пташине сéрденько. і як вміщається в ньому така велика любов?   (11) як же летіти тяж-тяжко супроти бурі-борвію. на крайній край світу. у сон-сновидіння.   (12) пташина дивóчна – її одіння аж сім барв веселки. вбережи її Боже від лихого ока кривого погляду.   (14) коли пташка дарує вуста – в раю опиняєшся. в Едемі. ой як не хочеться повертатися в сіру реальність у світ сувóрливий.   (15)   а зáгадка й досі стоїть на кладці не поспішає не квапиться дає час себе розгадати   (11 – 13 грудня 2021)   Вірш без назви № 15   …і от я лежу іронічний суворий недвижний (маю сумнів стосовно слова іронічний а от щодо суворості й недвижності – певний) задоволений собою вельми-превельми: виконано план випуску строф метафор образів рим та всіляцьких інших літерацьких фіґлів-міґлів.   мене проводжають прочитані мною книжки точніше – письменники: Брехт, Акутагава, Томас Манн, Фолкнер і Франс, Коцюбинський і Кобилянська, Плужник і Свідзинський, Затуливітер, Нечерда, Римарук та інші…   а останньою – Муза у вечірньому платті – чи то кольору стиглої вишні чи то барви сріблястого світанку.   (і навіть якщо це станеться взимку – їй зовсім не буде холодно. вона ж із субстанції яка не підвладна ні Цельсію ні Фаренгейту).   обличчя її вкриватиме вуаль – прозірчаста чи геть непрозора.   всі розступляться. шанобливо пропустять її.   і вона поцілує мої губи – безкровні, крейдяні – своїми вустами.   і за хвилю мої стануть теплими навіть гарячими.   і я прокинуся у твоїх обіймах, заледве видихнувши: «ти?.. а не повіриш: ти щойно повернула мене звідтам...»   «там» ми були обоє...» – усміхнешся одним лише поглядом. бо вуста... вони у цей час будуть моїми...   (26 грудня 2021)   *** шукаєш риму до слова мати   в село приїжджати старий одяг вдягати горóда копати дрова рубати подвір’я замітати пироги наминати сумку пакувати   в село прилітати за руку тримати сльози витирати в чоло цілувати вінки поправляти   то сидиш то ходиш то сидиш то ходиш то сидиш то ходиш   шукаєш риму і – не знаходиш   (11 серпня 2015) *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/petro_korobchuk/virshi/