Сергій Жадан …хай скаже тепер, або замовкне …хай скаже тепер, або замовкне назавжди, хай пояснить очевидні речі – як сходить вогонь на плечі закоханих, як відчай, ніби різник, вивалює нутрощі світу на ранкову бруківку вересневого міста, хай скаже тепер, доки ще можна бодай когось урятувати, бодай комусь зарадити. Хай скаже, чим завершиться чергове сходження вглиб течії, занурення в темне місиво шалу, в перепади мороку, коли вода, наче мовчання, є тривалішою за будь-яку мову, є вагомішою за слова, промовлені зопалу, сильнішою за освідчення двох людей, заскочених танцем любові. Хай попередить цих легковажних, яких жене, ніби рибу, ритм грунтової вологи, зміна вітру, сонце початку жовтня, хай попередить, що всіх виносить на берег, усіх розриває зсередини холодом битого скла, ніхто не зможе зупинити потік, ніхто не прочитає книжку небес, написану мертвою мовою осені. Хай краще скаже тепер, коли вони заворожено рахують птахів, мовби літери імені, писані дитячою рукою, хай скаже, хай спробує обірвати цю радість дорослих людей, що стоять один проти одного, мов стережуть одинокість. Пташина пластика танцю, логіка теплих рухів, тіла, наче літери, з яких складається речення радості. Адже все зрозуміло було від початку. І кого це спинило? Кого це настрашило? Вічне звучання ріки. Вічні застереження й вічна відвага. Вони такі сильні, коли рушають на Південь. Такі зворушливі, коли повертаються додому. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_zhadan/...hay_skazhe_teper_abo_zamovkne/