Сергій Жадан Так чекати снігу, ніби кінця війни... Так чекати снігу, ніби кінця війни. Тепер це твоє світло – тримайся та борони. Звикай тепер до нього, обійми, обійми. І лише гілка чорніє серед цієї зими. Схожа на літеру, писану від руки. Зійдуться до озера чоловіки, запалять вогні, задивляться в глибину. Я запам’ятаю з цієї зими тебе одну. Гілко, вичорніла на холодах. Я добре знаюся на пташиних слідах. Я бачив, як птахи падали в сніг, мов школярі, коли їм робилося одиноко вгорі. Так буває щоразу, коли приходить зима. Так буває насправді з нами всіма. Зі мною так теж буде наприкінці. Я теж прийду до озера з ліхтарем у руці. І твоя окремішність, твоє письмо будуть про схили, на яких ми стоїмо, і ще про наші душі, і ще про наші вогні. Такою і запам’ятайся мені. Я винесу з цієї зими фарбу димів. Думаєш я не хотів? Я просто не вмів. Але я принаймні пробував. Можливо, це головне. Тепер це твої слова, обійми мене. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/sergiy_zhadan/tak_chekati_snigu_nibi_kintsya_viyni.../