Василь Кузан Із майбутньої книги Із крику ненароджених дітей, Із черева вагітної Голгофи, Притоптана й підкошена росте, Нанизуючи образи на строфи. Чи образи? На клумбі, на біді, На твані буднів, на чутті оскоми, На камені, на колах по воді, На відстані від титли і до коми.Поезія росте у головах, Біля гноївок, на стерні, в окопах… Вона долає сумніви і страх, Неначе щойно вкрадена Європа. Її лякає невідомість і Передчуття із присмаком отрути. Їй особливо боляче тоді, Коли долає збайдужіння трутнів.Крізь рани на долонях, сірий хрест, Крізь серце, що випурхує і б’є По ґратах, що тримають вільний лет, По склу, що не витримує об’єм Безмежних мрій, римованих із раєм, Сліпої правди, зимної трави… Її зело невизначеність крає І переходить з вічністю на ви.Поезія вростає у граніт, Як подорожник. Сліпне при дорозі, І балансує поміж «є» і «ні», Ні впасти, ні триматися не в змозі. Її потрібно поливати, бо Зів’яне, вмре За крок чи два від сцени. Скропити її треба, як любов – Безсонням із надрізаної вени. 23-24.07.18 *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/vasil_kuzan/iz_maybutnoi_knigi/