Василь Кузан Так раптово відцвіла любов… Так раптово відцвіла любов… По стежках розвіяло обійми. Тінь тепла не втримали, або Йшли удвох не в благодать, а в бій ми.   Так неждано вицвів білий світ, Вилиняв, втомився, не набувся. Ніч на роздоріжжі вже стоїть На одній нозі, неначе бусол.   Вже із неба висне листопад, Хоч цвіте і алича, і вишня. Лиш весна прокинулася та Вже на видноколо дальнє вийшла…   А дорога котиться з гори, А туман ховає бездоріжжя… Щастя було поруч – на, бери, Ось воно і дражниться, і ніжить.   Та підніжки ставить ніч, що он Причаїлась… Розсипає роси. Не життя, а вічний полігон, Що вбивати учить нас і просить.   Ми всесильні… Думаємо, що Все піл силу. Але все минає… Бог дарує череду прощань Із коханням, із цвітінням, з раєм. *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/vasil_kuzan/tak_raptovo_vidtsvila_lyubov.../