Юрій Рудницький Портрет №0 або Порожній сум Доходити до ручки (чи то пак скоріше - до «клави»), Коли сум розіллється з манірно роздряпаних ран, І - чавити із себе сльозу - без перерви на каву І у позах естетних кидать косяки, мов аркан І готично-художньо-фігурно так руці ламати Голосити на Бога, котрому давно все вже «пох» - Що за светри носити і в кого в мультфільмах зніматись На дозвіллі, створивши людей, динозаврів і блох І - слова чиїсь давні тулити докупи й навпомацки - Ці хрести і зірки, ворожіння, долоні і крівцю - Мов бомжацьку самокрутку, зліплену із недопалків, Десь підібраних межи каміння на чорній бруківці І самій в те повірити, ніби й щось справді болить, І носитись із тим ніби-болем на електровінику, З муркотінням набитись на жалість, улучивши мить, А як стане все ясно - дістати усіх і без винятку І - в дешевий генделик - бухарикам цвікати в очі (Де поет - ще поет, хоч і з носом кольору синьки) Може, хтось і про неї колись щось путяще настрочить У дипломній чи хоч в курсовій (10 грн сторінка). (грудень 2009)   *** Скачено із сайту Буквоїд 2008-2024 http://bukvoid.com.ua/library/yuriy_rudnitskiy/portret_n0_abo_porozhniy_sum/