1. хіба цейлонський чай розфасований по пакетиках що лежав до того у трюмах корабля і легенько ворушився під час шторму щось знає про ніч на Цейлоні або про ніч у Києві на вулиці Магнітогорській коли не світить жоден ліхтар і вже десять років як не працює завод хіба хтось на...

Просто це одна з небагатьох історій, що мають оптимістичне завершення, наскільки оптимістичною може бути мова великої політики: 14 тисяч немовлят, фіксована статистика потаємного дійства, сотні розламаних, наче волоські горіхи, родин, темне батьківство, що затискає у кулаці зерна...

1. О простых вещах говорить шепотом, едва касаясь уха другого, едва веря в его барабанную перепонку. Так февраль укрывает белой неизбежностью, так говорит время: дудит в неведомую трубочку, будто детство в стакан с газировкой. Гортань для звука едва разомкнув, замереть перед выходом...

богині-маски проходять повз метелики пурхають відображення горгони вони радо відкладають убік маски й захоплено виставляють свої карієсні зуби коли я вдесяте читаю мартіна ідена і доходжу до місця де зображується романтичне побачення я думаю про вплив буржуазного середовища про той...

Протяги - ніби душі - носяться по кімнаті. Нам є на кого поставити у цьому чемпіонаті. За вікнами пропливають журавлики паперові... Все заради любові, все заради любові.

Я вийшов з келії. Люди… Багато людей чекало на мене, чекало слова, що поверне їм віру в спасіння. Море очей, бездонне море… Голод прийшов до Києва, до землі Руської. І творив його князь чи ті, що біля нього – ті завжди щось творять. Але князь не мала дитина: він повинен...

Закрийте кляті вікна!!! Інакше я виходжу. Через них, властиво. Не створюйте Спокуси самогубцям, Бо двері перестали бути втечею, Але ж є вікна Вікна Вікна Вікна І ваші двері, виявляється, зачинено, А ваші вікна, як завжди, для горобців – Прочинено. І є бажання вийти, і підсвідоме марення...

Прошиті жилами дротів Дороги, гнізда бузьків… Невтішні дні якісь не ті. В проході надто вузько. Чи не в проході – вушко це, Відламане від голки. Смола стікає на лице І небо у подолки. Усі біжать крізь житіє – Шукають власні ніші. Мене нема. Точніше, є Але...

Прощавай, моя горда, єдина. Вже сьогодні останнє число. Адже краще забути людину, Ніж тримати на неї зло.   Я тебе не навмисно зрадив. Я тебе на руках носив. Розумію – немає ради. Співчуваю – немає сил.   Я розтану, пощезну, зникну, Ти за мене душі не край. І...

Забудь і коней вороття Не бий у боки стременами, Бо не зупиниться життя З тим, що минулося між нами. Пожовкле листя відлетить. Натомість виросте зелене… Не засмути щасливу мить Зів’ялим спогадом про мене.   1994 р.