Електронна бібліотека/Поезія

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

Прибули

у чергову реальність,

виткану з праху

минулих ілюзій і уривків снів.

Променисті сурми на сірім папері

намалюють нові біографії

і прикрасять ганчір’ям -

засмолених ладаном

слів.

 

 

* * *

 

Чи знаєш ти,

що кожний атом твого живого тіла

був колись створений в горнилах давніх зорь,

які світили ще до початку самого Сонця?

 

Тому коли ти прокидаєшся серед ясної ночі –

це не через нестачу земної любові,

і не тому, що неприємності на роботі,

 

Це просто фантомні болі

твого тіла.

 

 

* * *

 

Комусь - в варшавські вагони,

комусь - мінувати мости,

комусь - на плечі погони,

комусь - останні листи.

 

На грані присмерку й ночі

між небом зими і весни

фарбує війна донесхочу

у чорно-білі тони, -

 

фарбує дороги і ганки

лиш чорне, і біле, і ти…

фарбує до дня й на світанку

душі, дороги, мости.

 

 

 

* * *

 

 

Ми, метушливі люди,

зустрічаємось на день, на ніч, на годину, на рік,

а буває на пів-життя…

 

Вдивляємося у ієрогліфи обличчя навпроти,

намагаючись в них розгледіти алгоритми всесвіту,

а потім довгими вечорами розшифровуємо

знаки на замерзлому вікні.

Вдихуємо за ранковою кавою сонячні послання,

і пізнаємо симфонію трав серед серпневого степу.

Очі-в-очі розплутуємо нитки теплих рук й віримо,

що знайшли свою другу душу.

Намагаємося зрозуміти чому так безмежно, - тут і зараз,

і в якому з міріад світів ми вже бачилися?

 

Присягаємо зрозуміти призначення одне для одного,

і тому заглиблюємося в деталі, знаходимо нюанси,

дряпаємося об подробиці й дрібниці,

обліковуємо відмінності, аналізуємо минулі історії і сторіз,

перевіряємо використані квитки у кіно, обмацуємо липкі підозри,

аналізуємо поради невипадкових друзів,

перечіпаємося через майбутні стіни..

Губимося, не договорюємо, приховуємо, мовчимо, не віримо,

а потім розбігаємося,

ножами відшкрібаємо татуювання на серці,

блокуємо у мережах,

залишаємо…

 

Так і не встигнувши домовитися як ми впізнаємо

одне одного

у наступному

житті.

 

 

* * *

 

Ти падаєш

у прірви свідомості,

чи будуєш дитячі кубики логіки?

Де ти креслиш лінії долі

на міському асфальті?

Крейдою білою малюєш

закручені хроніки,

І визбируєш розхристані миті,

космічного спокою

варті.

 

 

 

 

 

 

 

* * *

 

НЕЕВКЛІДОВА ГЕОМЕТРІЯ

 

Паралельні прямі

перетинаються

у безкінечності всесвіту,

а ще -

на нічній магістралі,

коли ти гіпнотизуєш

крапку

на горизонті.

 

Паралельні черги

можуть тертися

у аеропортах

на реєстрацію квитків на літаки,

які порозвозять їх

по планеті паралельними

маршрутами.

 

Паралельно можуть

існувати бульбашки

у мультивсесвіті,

але вони теж обов’язково перетнуться

на струнах інтуїції, математики

і надії.

 

Як буває перетинаються

на сходових клітях

і кубах ліфтів

паралельні траєкторії

життя сусідів

із сотів

бетонних багатоповерхівок.

 

Ніколи не перетинаються лише

паралельні наших

метафізик,

які багато років

приречено співіснують

на відстані

нічного простирадла.

 

 

* * *

 

У дикому полі

на сивій дорозі

мою машину

взяли в полон

корови, -

які повертались чередою додому, -

і байдуже їм було до мого клаксону

до мого галасу,

і до того, що мене у місті чекали

тисяча невідкладних справ.

Корови поволі йшли…

Ремигали

ганяли мух,

махали хвостами,

і лише одноокий пастух

іноді зиркав на мене

єдиним

солоним

оком.

 

 

* * *

 

 

Гірше, ніж тюрми,

ніж бараки знедолені, -

спальні райони,

у землю

закопані.

 

Закреслені вулицями,

з бетонними душами, -

спальні райони

із світлом

приглушеним.

 

Запрограмовані маршрутками

і зламаними ліфтами, -

спальні райони

зігнулись

мостами.

 

Темними під’їздами,

сусідами схожими

тиснуть райони

на небо

стриножене.

 

Гірше, ніж фальшиві палаци

з пластмасовими аристократами, -

спальні райони

квадратять світ –

гратами.

 

Гірше, ніж вокзали

із загубленими квитками, -

спальні райони,

що

постали

між

нами.

 

 

* * *

 

Найбільші моралісти
не є зразками моралі,

ховають дрантя

за червоні коралі.

Найвідважніші мандрівники
за горизонти далекі

не лишають стін

своєї бібліотеки.
Найкращі коханці
не ділитимуться з вами

своїми пригодами,

чужими віршами.

Там у вирі ілюзій

і помислів чистих

життя земне

втрачає змісти.

Коли губляться коми,

а крапки – щільніші,

у нашій розмові

паузи

звучать

найгучніше.

 

 

* * *

 

Коли я бачу дуже близько

димні риси твого обличчя,

такі палкі, ніжні і точні,

я вже знаю, що колись вони

стануть чужими фотографіями,

які випадково потрапивши мені на очі

пропалять мене до самого земного ядра,

стануть непереборними мурами,

лабіринтами, з яких не буде виходу,

хвилями останнього цунамі,

планетарною пожежею,

яку ти розпалюєш зараз,

випадково торкаючись мене

запахом свого волосся.

 

 

* * *

 

 

Вона була дуже серйозна

ця пані в окулярах,

вона довго переконувала, що земля наша пласка,

як луска найбільшої риби,

що паралельні не перетинаються…

І що це очевидно,

бо так порахував допитливий Евклід,

і нудний Арітостель, і законослухняний Сократ,

і всі ми як каміння з акрополю,

вросли на місці,

а весь світ навколо нас рухається, тікаючи з хаосу.

А потім вона передумала, і сказала,

що всі ми рухаємось у ритмі скаженої джиги,

що рівними нас – і людей, і богів -

робить справедливий плин часу,

який вічний як камінь акрополю.

І земля, виявляється, кругла,

а це теж очевидно,

як гуля на лобі Ньютона…

А потім вона прикурила цигарку

з багать спалених відьом

і сказала, що завжди вважала,

що час брехливий, відносний, непевний,

і тому паралельні перетинаються,

якщо дуже довго бігти

по зоряному атласу.

І що можна бути в кількох місцях одночасно,

і, навіть, не треба нічого курити

тільки треба зменшитися в мільярди разів

і стати кварком.

Ця серйозна пані - завжди точна і строга

любить чіткі передбачення

і строгі закони.

І дуже гнівається, що якісь там божевільні містики,

чи якісь там неосвічені ченці

тисячоліттями нічого не дізнаються

лише дихають хмарами,

споглядають світи,

витешують душі,

і не розуміють, невігласи, що всі ми народилися

з однієї сингулярності,

щойно придуманої нею.

 

 

 

* * *

 

 

Тіні тополь

можуть легко

тікати

від фар

ревучих машин

до самого

неба,

бо дерева

стоять

непорушно.

 

 

* * *

 

 

Самотні гуляють дорогами,

рідко ходять мостами,

їх шлях не вибілює сонце,

їх стежка

- корчі з валунами.

 

Їм стінами стануть вулиці,

висотки зі скла з кабінетами,

під серцем в них вітер тулиться,

і шафи з чужими скелетами.

 

Самотні говорять мало,

але дихають

- вільно,

не граються словами,

не носять хрести на тілі.

 

У самотніх хребти

– вперті!

тримають щити

вцілілі.

Їм небо тримати треба

і жорнами

зорі

терти.

 

 

* * *

 

 

Мої сни

розсипаються одразу

спаленим папером

у руках,

як тільки світло торкне

стіни.

Якби я пам’ятав

свої сни,

я би виліпив з їх попелу

кольорові кулі,

барвистих журавлів,

обкурене небо і квадрати міста.

Я би навчив тебе

літати

серед туману і блискавок,

мати вільне кохання,

ніжитися

у хмарах,

не думати про землю….

І про неминучість

ранку.

 

 

* * *

 

З нір запрілих під’їздів

виходять вершителі доль,

ламають усталені практики знАті,

трощать каркаси логічних пояснень і догм, -

на їх прапорах - слова демократії.

 

Чорнильною масою

виліплюють правду й закон,

бюлетнем й гречкою формують суспільну апатію,

сократів видючих вкАтують в землю й бетон, -

на їх тротуарах - число демократії.

 

По зрубаних головах

пігмеї крокують незгодні,

на короткі уми натягують суддівські мантії,

вершини атлантів рівняють на площі холодні, -

між ребер їм тисне – кров демократії.

 

 

* * *

 

 

Зранку море перекидає хвилі

граючись,

вдень – монотонно,

ніби виконуючи

потрібну світу роботу.

 

А ввечері – зморено,

скучивши за обіймами нічого туману.

 

Так втомлені днем закохані

нетерпляче розстеляють ліжко

перед сном.

 

 

 

* * *

 

 

Алгоритм щастя -

простий:

спрощуй рівняння,

як в школі -

спрощуй ікси,

речення,

чиєсь значення,

спрощуй смисли,

натяки, фантазії,

незавершені

побачення.

Спрощуй формули,

секрети краси-

до однієї голої цифри

аби

у нашому кіно

лишалися легкізакінчення

і рубані

чорно-білі

титри.

 

 

 

* * *

 

Сірими зморшками

Розпливаються снігові

кучугури у березні

Ти дивишся на колись величні

замети, які тепер

Приречені

Зникнути за кілька днів.

 

Ти не знаєш,

Що скелі кам’яні – їхні родичі

так само дивляться

На тебе і інших двуногих,

які метушаться під ними,

і жити яким – мить

А вони стоятимуть

Спинами до людей

І плечима – до неба.

 

 

* * *

 

Протести в московії човгають асфальт

По Садовому кільцю

повз прикрашені голубами пам’ятники

якимось похмурим московським геніям,

які будували мури держави,

за якими ховалися від страшної Європи.

 

Революціонери несуть портрети

Че Гевари й Навального,

Толстого, Шнура і Луїса Карвалана

І якогось чергового естета

який прибив себе цвяхами до бруківки Красної площі

І продав фсбшникам друзів за жменю махорки.

 

Протести в московії пахнуть вінегретом

Зі смороду комуналки,

спа салонів, шанелі і трійного одеколону,

їм освітлюють шлях синці під очима –

родові печатки російської інтелігенції, -

в тих очах – безодня і жага чергового пришестя.

 

Протести в московії ходять по колу

під синюшним небом, між стінами бетону,

За в’язничним розкладом, в ногу з однодумцями -

Найсміливіші з них плюнуть на спину охоронцю

І рішуче прошепочуть про репресії Царя,

який щодня малює для них гармонію світу.

 

 

* * *

 

 

На старих фотографіях -

завжди багато сонця.

Давні фотографи обирали світло,

яке гарантує

високу контрастність,

яку отримати можна

знімаючи

під світлом жагучим,

коли світило без жалю вирізьблює

крихкі силуети дерев,

контури хмар,

стежки на обличчях

 

На старих фотографіях

Лише ті, хто витримав світло

Хто всміхається

і лишиться

В улесливій пам’яті й ламкому папері

Сльозливим сюжетом і добрим фіналом

Інше прахом відійде

Зотліє в задушних шухлядах

 

На чорно-білих відбитках

Ти побачиш всі фарби веселки

І навіть відтінки,

притрушені

сонячним

пилом.

 

 

* * *

 

Твоя безодня

не в центрі галактик,

де причаїлись чорні діри,

і не в пристрасті до того,

хто лишив тебе посеред весни

у присмерку

однокімнатної квартири.

 

Твоя безодня

не в мурах міст,

де заховалися дракони,

де уживаються цілком

пафосні гімни

й розбиті

дзвони.

 

Твоя безодня

не за мільйони кілометрів -

вона – поряд.

 

Вона –

у дзеркалі навпроти, -

ти побачиш там,

на дні низин

крижані гори,

крихкі

як спогад.

Спробуй вдивитися в неї

хоча би п’ять хвилин,

не відводячи

погляд.

 

 

* * *

 

А чи не є рима вірша

боягузливою спробою втекти від остаточної істини,

яку можна вимовити лише без огляду

на попередні слова,

які катують тебе під римовану форму?

 

І тому тільки вільний поступ верлібра

здати ламати буденні стіни,

чеканити ікони нових релігій,

торкати тебе літнім світанком,

ставати передтечею

нових нудних

рим.

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери