Віктор НЕБОРАК. Вірші з вулиці Виговського. Львів: «Срібне слово», 2009
Якраз цього року я побувала на цій самій вулиці Виговського уЛьвові, де й мешкає автор збірки. Мені, яка традиційно–банальнонастановлена на старий Львів, його центрально–європейську «фактуру»,звичайно ж, цей «спальний» район міста здався безстильним. Таким собізнеособленим місцем. Отож, коли побачила назву нової, сьомої, поетичноїзбірки Віктора Неборака, була заінтригована. Вона, ця книжка, виявиласядля мене багато в чому несподіваною. Відчитала її як спробу поетаз’ясувати передусім для себе самого: чи можна опоетизувати суцільрутинне, щоденне? Чи можна, як пише він, «бачити зворотній бік речей»,речей начебто вочевидь профанних?
Верлібри цієї збірки (не плутати з білими віршами, яких у збірці ажодин), не прикрашені «фіоритурами» різних поетизмів (метафорикою,звукописом). Вони побудовані переважно на «побутових» спостереженнях ірозгортанні рефлексій. Локус подій, топос оповіді, від якихвідштовхується Віктор Неборак, — у цих рядках:
наш дім
опинився
посеред колишнього пустища
поряд із лічницею
для божевільних
І саме це профанне середовище необхідно не тільки обжити, а й,сказати б, зростися з ним, аби вже згодом творити з нього свою історію.Отож урок Неборака: банальний, начебто одновимірний простір такиможливо душевно обжити аж наскільки, щоб він став, за Мірче Еліаде,«освяченим місцем» твого існування. Власне, прозова передмова автора«Історичний прохід по вулиці Виговського» (назва обігрує відомедослідження І. Крип’якевича) також потверджує цей висновок. Ми, відданіна поталу великому соціуму, обплутані всеможливими путами глобалізації,може, як ніколи, потребуємо малого кола родини, власних сімейних колине міфів, то історій. Але, однак, зовнішня історія в той чи той спосібтисне на тебе, і мусиш приймати її бодай так, як мешканці вулиціВиговського пережили всі її перейменування.
Збірка присвячена пам’яті брата, Олександра Неборака. І рядки,раніше написані з конкретною згадкою про нього («Як виглядає субота?»),нині читаються вже у зовсім іншій тональності, ніж це задумувалося...
Як завжди, всі книжки видавництва «Срібне слово» оформлені стильно.Починаючи з обкладинки «Віршів з вулиці Виговського», титулу йконтртитулу (із упізнаваним силуетним портретом автора), рухаючисьсторінками, прикрашеними чорно–білими настроєвими знімками (фотографіїІнни Шкльоди, Ірини Лонкевич), відчуваєш: візуальний образ налаштовуєна певну ноту сприйняття. Таке оформлення, сказати б, ліризує письмо,що ніби боїться сентиментальності. Теж певний знак часу — страхперечуленості...
До речі, у видавництві «Срібне слово» раніше з’явилися дві книгиВіктора Неборака: двомовне (українсько–англійське видання) поезій«Літаюча голова та інші вірші» та роман «Базилевс», який мав биздійняти галас, але фактично обійдений критикою...
Людмила Таран
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/digest//2009/10/08/080621.html
|
