Богдан Коломійчук. Таємниця Єви. – Харків, Фоліо, 2014. – 248 с.
Жанр: історичний детектив
З романом «Людвисар. Ігри вельмож», за який Богдан Коломійчук отримав минулого року Гран-прі «Коронації слова», відбулася, кажуть, не зовсім детективна, але – таки загадкова історія. Кажуть, рукопис потрапляв на суд журі до того один чи кілька разів під іншими назвами. І кінець кінцем судді не витримали облоги – дали відразу перше місце, аби автор надовго відчепився.
Жарти жартами, чутки чутками, легенди легендами – але «Людвисар», роман про лицарсько-відьомські війни часів на українських землях часів середньовіччя, після виходу отримав неоднозначну і здебільшого стриману реакцію в читацьких та експертних колах. Справа в тому, що, замахнувшись відразу на велику форму, автор стільки хотів сказати, що сюжет десь після першої третини перестав триматися купи. Відчайдушні спроби зшити призвели до зворотного ефекту – роман вийшов оригінальним, проте, як переважна більшість зразків сучасної української белетристики, розхристаним, не зовсім цілісним.
Подібний непрофесійний підхід у нас намагаються виправдати традиціями бароко, але все одно пересічний читач краще сприймає лінійні сюжети. Де немає нічого зайвого. Тож нова книга Богдана Коломийчука «Таємниця Єви» в повній мірі відповідає потребам саме таких, консервативних у хорошому смислі, не надто схильних до експериментів у царині белетристики громадян. Заразом реабілітуючи автора, наочно демонструючи його вміння писати легко, захоплююче, зі знанням справи, водночас розважаючи й просвітлюючи народ. Правда, вдається йому це за допомогою малих форм. Але якщо так стежити за оповіддю й персонажами краще й зручніше, ніж коли пишеш роман про все на світі – значить, вибір зроблений правильно.
Збірник переносить нас у часи кінця ХІХ – початку ХХ століття на Галичину, котра входила до Австро-Угорської імперії. Попри сюжетну різнорідність та відсутність наскрізного персонажа для всіх або хоча б для частини історій, єднає їх не просто створена атмосфера затишшя перед бурею. На околицях старої Європи все аж надто стабільно, щоб тривало довго. Крім загальних вражень і дуже тонкого, точеного натяку на непросте міжнародне становище, червоною ниткою через усі повісті та оповідання проходить розуміння: усталений порядок точиться зсередини його творцями.
Аристократія розпусна та розбещена. Цінності лише декларуються, зовсім не втілюються на практиці. Крах усталеного світового порядку починається з руйнації родинних та ділових стосунків. Перший етап розвитку прогресу та становлення капіталістичного ладу, не здатного існувати без бодай часткової лібералізації суспільства, швидко вилився в пересичення й надмірності. Рано чи пізно це вибухне. Тож від історії до історії читачів із тренованою уявою та розумінням контекстів не полишить відчуття: ось-ось має щось вибухнути, поки ж бікфордів запал повільно тліє.
Жанрове визначення може трошки ввести в оману. Якщо перші три твори – «Німфи болю», «Таємниця Єви», «Портрети звірів» - справді є тим, чим названі, тобто – майстерною, без перебільшення, стилізацією під європейські зразки класичного детективу, п`ять наступних – не авантюрні, хоча марковані так. Насправді «Ігри честі», «Останній кунштюк» та інші максимально наближені до зразків прози, характерної для епохи романтизму. Тут можна почути відгомін Олександра Пушкіна, Едгара По, Вілкі Коллінза, але найперше згадається все ж таки класик романтичної літератури ХХ століття Олександра Гріна. Все ж таки авантюрна історія не передбачає стільки моря, класичної музики, свічок, канделябрів, затемнених кімнат і місячних ночей, під час яких відбуваються поєдинки заради прекрасних дам. Та для блідих змарнілих диванних романтиків – у самий раз.
Натомість детективи – несподівано вище всяких похвал. Повість «Німфи болю» - загадка серії таємничих жіночих смертей. Комісар Адам Вістович у пошуках виходить на закритий клуб заборонених насолод, до якого входила донька бориславського нафтового магната. Причому невеликий за обсягом твір, цілком адаптований для можливих кіновтілень, компактно вміщує елементи класичного детективу про маньяка, нуару, шпигунської історії, й вони не заважають одна одній. Оповідання «Таємниця Єви» пропонує досить оригінальний сюжет про зникнення п’ятьох товстих аристократів із віддаленого готелю. «Портрети звірів» - детектив з елементами готики: до безжального мисливця носами приходить його «здобич» у вигляді цілком реальних кошмарів.
Показово, що, крім згаданого комісара Вістовича, решта героїв, котрі кидають виклик незвіданому – здебільшого представники міської технічної й творчої інтелігенції. Сьогодні їх називають креативним класом та самозайнятими особами. А отже, ставку на них, за версією Коломийчука, суспільство, яке прагнуло розвитку й прогресу, робило вже сто років тому. І що приємно: всі вони – люди дії. Жодних непотрібних рефлексій, лиш такий підхід приносить успіх.
Оцінка*****
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2014/08/24/210440.html
|
