Нинішній авторський рейтинг української гостросюжетної літератури виходить із запізненням. Причина не у відсутності нових імен чи цікавих творів, які побачили світ протягом минулого року.
Навпаки, 2016 – тий став певною мірою визначальним для чтива відчизняного розливу.
З одного боку, нашого полку не надто прибуло, а знані автори нічим не потішили. Але дуже прикметно, що чи не вперше за п`ятнадцять останніх років було опубліковано відразу кілька негативних рецензій на новий трилер Олексія Волкова «Вовчий місяць». Адже кращі романи лауреата премії «Золотой пістоль» під номером один чомусь уперто ігнорувалися весь цей час. І хай не фахова, проте все одно – критика раптом показала: Волкова читають і від нього чекають певного рівня. Власну планку його «Виконавець», «Подорож у безвихідь» та «Мертві квіти» підняли все ж досить високо. Тож висновок перший: на українську гостросюжетну літературу читачі увагу звертають, але не признаються.
Інший бік: з небуття виринуло зо два десятки нових перспективних авторів, і вперше в Україні один за одним вийшли три збірники малої гостросюжетної прози під загальною назвою «Це ж елементарно, сер!», хоча там представлені не лише детективи, а й зразки досить якісних трилерів та горорів. Кількість неодмінно перейде в якість, і самоорганізований фан-клуб створює вітчизняному кримінальному чтиву вдячну аудиторію. Маємо висновок другий: масова література в Україні поволі привертає увагу мас.
Нарешті, поки готувався цей рейтинг, з`явився добрий десяток зовсім нових авторів. Вони в жодному разі не витіснять Сергія Пономаренка, В`ячеслава Васильченка, Олексія Волкова та Макса Кідрука, Богдана Коломійчука та частково – Владислава Івченка з зайнятої ними ніші. Натомість стануть, якщо будуть працювати далі, пліч о пліч. І вже сезон 2017 року принесе більше гостросюжетних новинок, хороших, різних та успішних у продажі.
А поки що – не так рейтинг, як рекомендації для тих, хто шукає в українській літературі гострий сюжет:
«Без терміну давності». Збірка малої детективної прози
Одна з трьох згаданих вище збірок, яка вирізняється підтриманням актуального тренду: автори отримали задачу написати історичний детектив і кожен з учасників упорався гідно. маємо «Гру в потойбіччя» Дмитра Безверхого, «Чорний дощ» Андрія Лозінського, «Золото Мазаріні» Віталія Геника, «Маєток з великого шляху» Ігоря Стамбола й «Вінницьку зорю» Сергія Рибницького, «Недомальований портрет» Аліси Гаврильченко. Все це та інше, не згадане, в перспективі може стати заявкою на окремий повнометражний твір.
Богдан Коломійчук. «Візит доктора Фройда»
За незрозумілою логікою, саме п’яті романи кожної окремо взятої серії нарешті приносять автору успіх. Так було, наприклад, з Борисом Акуніним – «Азазель», перший твір з «фандорінського» циклу, раптом звернув на себе увагу, коли світ побачив п’ятий роман – «Смерть Ахілеса». Про норвежця Ю Несбе вголос заговорили за межами його країни після «Пентаграми» - п’ятого роману з циклу про поліцейського-алкоголіка Гаррі Голе, а до того дебютний «Нетопир» сприймався в форматі «ще один роман про маніяка». Українець Коломійчук не лише продав для кіно перші історії з циклу про львівського комісара Адама Вістовича, а й примудрився змусити заговорити саме про п’яту книгу. Негативі відгуки на цей похмурий детектив про серійного убивцю повій, профіль якого намалював доктор Фройд, не мають значення, бо негатив лився на жанр як такий, а не на недоліки твору. Натомість незаангажовані оглядачі протягом року включали «Візит доктора Фройда» в різні топи, що саме по собі вже початок історії успіху.
Андрій Криштальський. «Чорноморець, матінко. Заступниця»
Вперше про пригоди командира УПА на псевдо Чорноморець читач міг дізнатися десять років тому. Та навряд чи військово-пригодницький роман знайшов свого широко читача, бо вийшов малим тиражем. Тепер автор перевидав книгу першу і на побажання видавця оперативно написав продовження. За короткий час невловимий повстанець так сподобався читачам, що книга витримала вже друге видання. Повоєнна Волинь, один проти всіх, викриття радянських агентів, пастки, зухвалі втечі, боротьба з колаборантами і лісове кохання як вишенька на торт – Криштальський вправно інтегрує західні схеми шпигунського роману в українську історію.
Сергій Постоловський. «Ворог або Гнів Божий»
Футурологічний, і разом із тим актуальний, співзвучний проблемам сьогодення політичний трилер із елементами бойовика. Автор утілив мрію мільйонів українців – придумав групу спеціально навчених месників, котрі виконують таємні операції як на окупованих територіях Донбасу, так і в лігві агресора – Москві. Суть – фізична ліквідація колаборантів та їхніх кураторів, і одного разу рука українських героїв дотягнулася до самого Путіна. З огляду на дещо ризикований за змістом контент Постоловському виходить не перегнути палицю, не зійти на пси пафосу й загалом дотримуватись міри.
Ксенія Циганчук. «Коли впаде темрява»
Відкриття сезону – дебютантка, якій не байдужа доля власного твору. Зовсім не жіночий детектив, герой якого до останніх сторінок шукає у Рівному серійного вбивцю, і якому водночас здається – маніяк постійно за спиною, дихає в потилицю. Чи не вперше в Україні пропонується не так написаний, як грамотно, за всіма жанровими лекалами сконструйований твір, авторка якого робить усе можливе для того, аби читач не розгадав ім’я убивці до останніх сторінок. Навіть досвідчені споживачі детективів уже визнали – Циганчук удалося, а всеукраїнський тур лише закріплює успіх з кожною новою презентацією.
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2017/03/25/095511.html
|
