Сергій Карюк. Нечиста кров. – Київ, «Гамазин», 2016 – 141 с.
Жанр: детектив у історичних декораціях
Усі вбивства стаються фактично на очах у волоцюги й жебрака Голоти. Спершу він забрідає в сільський шинок неподалік Острога. Спершу, випустивши піну з рота, помирає кучер тутешнього шляхтича Калиновського, за ним – сам Калиновський, у такий же спосіб. Шинкарка Маруся побачила в цьому упирські діяння, чим налякала селян. Забобонні українці за короткий час організувалися й вбивства тривають уже за наказом війта. Тільки тепер забивають всякого, кого підозрюють у чаклунстві.
Тутешній пан Лукомський, а разом із ним – читач, що Голота не такий вже простий неборак. Він має ім`я, раніше виконував таємні місії, в тому числі – провадив слідство. Тож йому доручають з`ясувати, що стало причиною масових убивств. Дійсно чаклунство, чи тут має місце тонкий розрахунок та імітація.
Детектив з елементами містики – український формат. Але в більшості випадків містика домінує. А, наприклад, Владислав Івченко не переймається загадками, населяючи свої детективні сюжети бестіями, котрі живуть поруч із людьми та навіть провадять слідство чи скоюють злочини. Якщо Івченко пише про загадку, пов`язану з зомбі, можете не сумніватися: там справді будуть зомбі. Якби він написав «Собаку Бескервілів» раніше за Конан Дойла, а «Вершника без голови» - раніше за Майн Ріда, у першому випадку собака виявилася б перевертнем, а в другому – вершник вдягав би голову, мов капелюха. Монстри живуть поруч із людьми, як у «Зоряних війнах» чи сазі про Гаррі Поттера, і українці подібні речі приймають.
У «Нечистій крові» Сергій Карюк пропонує не надто шанований вітчизняним читачем формат: детектив чистої води, де раціо кінець кінцем перемагає. Як ви вже зрозуміли, нечиста сила до скоєння злочинів не причетна. Хоча серед персонажів є Федотиха, справжня відьмочка, молода і красива, яка застосовує до Голоти справжні чари. Але це у вісімнадцятому столітті вона відьма. У наш час Федотиху запросили б на «Битву екстрасенсів».
Детектив, зроблений за всіма жанровими законами, ще й такий, котрий підпадає під досі актуальний тренд історичного роману – рідкісне явище в українській жанровій літературі. Тим більше, що автор пропонує читачеві героя-перевертня. В буквальному смислі: Голота спершу постає жалюгідним волоцюгою, котрий за чарку готовий душу продати, потім бачимо гарно вбраного панича, і нарешті – людину-загадку, котра знається не лише на бойових, а й інших мистецтвах. Варто додати, що всі ці чесноти неодмінно розіб`ються, коли в гру вступить жінка… Але досить, краще читайте самі.
Пан Карюк не робить відкриттів, коли пропонує читачам стежити за розкриттям злочину під час навмисне для того поставленої вуличної вистави. Так уже робив принц Гамлет. Але його герой постає багатогранним, отже – неоднозначним. Що для детективу дуже важливо. Хоча скільки не старайся, все одно знайдуться бажаючі назвати Голоту та інших персонажів цього детективу пласкими й схематичними. Можливо – проте не всякий в Україні напише детектив за правильною схемою.
Оцінка*****
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2017/07/19/091612.html
|
