Михайло Бриних. Шахмати для дибілів. К.: Факт. 2008. -142 с.
Український письменник Михайло Бриних – людина слова. Його книжка «Електронний пластилін», що вийшла друком минулого року, окрім усього іншого, справді розповідала про пластилін – як метафору технічного прогресу та його дегуманізуючої ролі в житті соціуму. А цьогорічна книжка «Шахмати для вибілів» справді розповідає про шахи. Хоча особисто я сподівалася, що там буде про любов… Ну або хоча б не так багато про шахи.
Отож, якщо у шахах ви не розбираєтесь, читати основну частину роману Бриниха вам буде важкувато. Не без пізнавального значення, звісно: з твору ви дізнаєтеся про «общі принципи дибютної теорії», прослухаєте «курс настоящих шахматних диб ютів», викладені доступною мовою й не без почуття гумору. Мова ж «Шахмат…» доступна настільки, що я вже бачу, дорогі читачі, як ви ледве стримуєте зауваження до автора та коректора: «Слова дебіл і дебют пишуться через Е!» Так то воно так, але чинний правопис у сконструйованій Бринихом реальності не діє, як не діють і норми літературної мови…
Очевидно, якщо вважати літературну мову штучним утворенням, що не існує в живому використанні, то суржик, яким послуговуються автор та персонажі, слід розглядати як крок до відтворення життєвої правди та реалістичності зображення. Справа лишень у тому, що в «Шахматах…», на відміну від, скажімо, «Пісєм братана», в уста персонажів вкладено не мовлення пересічних громадян, а радше ту риторику, що позначає тексти самого автора в живому журналі: інтертекстуальний зв’язок між цими двома дискурсами лежить на поверхні, адже один із центральних персонажів зветься доктором Падлюччо – саме такий нік має Бриних у Livejournal.
Якщо врахувати, що у книзі доктор Падлюччо працює охоронцем у супермаркеті, то його висловлювання на кшталт «не каждий, моє многогрішное дитя, здатен узрєть, як хіла осліца людського інтілєкта перетворюється на царівну красавіцу з порно фільмів. Не каждому дано пройти в ці разверзті врата, і не каждого вщипне за щоку нордіческій вітер неістовства, указуя вірний шлях до первозданної красоти…» (с. 95) зовсім не нагадують живого мовлення, а служать матеріалом для конструювання умовного художнього простору, де герой, в принципі, один – автор.
Поза сумнівом, текст «Шахмат…» оцінять прихильники «парадигми Подерв’янського». У ньому також є все потрібне для інтелектуальної розваги: з вершин філософських пасажів автор круто опускає читача в епатаж і натуралізм (скажімо, «дибют Арангутанга» «названий так патаму, шо ета п’єска с пєрвого же хода тянецця впірьод столь жи безсмислєнно, як і рука абізяни, яка токо шо виколупала із жопи трохи гамна, панюхала його і осознала, шо воно сильно воняє» (с. 54)), а за описами шахових партій приховуються політичні та історичні аналогії.
Головна ж інтрига, як і в «Електронному пластиліні», має есхатологічний характер (до речі, про «Пластилін» нагадує й поява улюбленого Бринихівського персонажа Колі, котрий у новому романі постає в іпостасі самородка від шахів Колі-алкаша). Уникаючи спецефектів, на які була такою щедрою попередня книжка, де зловісне Жовте з вкрапленнями пожирало людей, деформуючи світ, як пластилін, автор знову править про згубний вплив технічного прогресу, вибудовуючи елегантний конфлікт між Богом і дияволом: «Наприклад, іще в кінці пришлого вєка діавол лічно вложив агромні бабки у розвиток ІТ технологій. Кампутір він поставив на покутті сучасної цивілізациї, й забацав із нього срамну ікону. А лопухи, яких давно обпутав Інтернет і електронний банкінг, охоче повелись на етот сіліконовий символ діавольской віри» тощо (с. 135).
Апокаліптичний шарм останніх часів виразно відчувається на останніх сторінках книги, і вже навіть у очах бабульки з костелу спалахує невипадкове «красне зарєво» – але саме в цей момент автор перериває розповідь, аби повідомити читачеві, що далі буде…
Для тих, кому здалося, що тема дебілів не розкрита: автор обіцяє, що наступна книжка буде вже точно про справжніх дебілів – отих абсолютно ненормальних, що їх розривають на шматки сонячні промені.
Цей матеріал надійшов на конкурс читацьких рецензій, який проходить в рамках «Книги року» Української служби Бі-Бі-Сі. Портал «Буквоїд» є інформаційним партнером цього проекту.
УМОВИ КОНКУРСУ
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/reviews/books/2008/12/05/111445.html
|
