Буквоїд

Фатальний артефакт

Борис Крамер. Пернач полковника Вухналя - Тернопіль, Богдан, 2018. – 301 с.
Жанр: детектив Новий, поки що Борис Крамер (літературний псевдонім франківця Василя Добрянського), публікаціями своїх детективних творів відроджує призабуту вже в українській популярній літературі традицію. А саме: коли автор розробляє проект циклу з серійним персонажем у головній ролі, що для детективу притаманно, але книги циклу виходять у різних видавництвах. Так було з романами Леоніда Кононовича з серії про агентство «Тартар» і сищика Оскара, від яких автор, до речі, згодом відхрестився як від таких собі помилок молодості. Мандрували видавництвами цикли Наталі Тисовської, Анни і Петра Владимирських, автор цих рядків проходив подібний шлях. Все – через нестабільність та погану структуризацію ринку. Нині все ніби гаразд. Проте всі три детективи, які об`єднує Артем Нагорняк, слідчий прокуратури подільського містечка Грушка, опубліковані різними видавцями. І проблема - в тому, що на серію треба полювати читачеві, перетворюючи сам пошук чергової книги на своєрідний детективний квест. Мінус ситуації – неможливість скласти про новий цикл цілісне враження. Для романів, у яких присутній наскрізний персонаж, а отже – певна об`єднальна ідея, такі враження часом важливіші за самі пропоновані історії. Але й сам Борис Крамер, судячи з текстів, змирився з подібним станом справ. Бо пише кожен детектив, мов перший та останній. Ці спостереження – від особистості головного героя. Точніше, від її відсутності. Артем Нагорняк постає не так картонним, як людиною без властивостей. Притаманних лише цьому персонажу рис, позитивних й негативних, котрі змушують його рухати чергове розслідування в той чи інший бік. Адже стиль, методи, й відповідно – фінальний успіх героя детективу зазвичай задає його характер. Занадто раціональний герой може не зважити на емоцію й взяти хибний слід. А надто емоційний – збитися з пантелику там, де варто думати раціональніше. Заклопотаний домашніми справами мусить балансувати між ними та службовим обов`язком. Казанові заважають стосунки з коханками. Людина з фізичними вадами має знаходити додаткові можливості. Алкоголік – раптом зірватися. Занадто незалежний – потрапити під гарячу руку начальства. І так далі. Натомість слідчий Нагорняк живе й працює в Грушці, відтак не користає з цього жодним чином. Він може бути найвідомішим сищиком містечка, з яким тут усі вітаються й від якого нічого не приховати. Або навпаки – професіоналом, на якого провінція тисне, та завжди мусить лишатися тут із різних причин. Проте волею автора Нагорняк лише виїздить на чергове місце пригоди й починає виконувати відповідні процедурні дії. Витягуючи читача в рутину поліцейського слідства. У даному випадку – згоріла хата місцевого коваля Циганчука. Там знаходять обгорілий труп, але – не хазяїна. Сам Циганчук, виявляється, подався аж до Парижу, де влаштували виставку його ж власних робіт. Але запрошення виявилося аферою, з будинку зникли цінні артефакти, серед яких – пернач, такий різновид булави, бойова зброя козацької старшини. Сліди ведуть із Грушки до Одеси, праматері всіх шахраїв. Поки Нагорняк з`ясовує це, в Грушці стається ще два вбивства. Історію без яскравого героя рятують дві речі. Перша – авторська фантазія, застосована для вигадування сюжетів. Як того вимагають закони детективного жанру, дві третини шляху, який проходить Нагорняк у своєму розслідуванні – дорога в нікуди, всякий раз треба повертатися назад, а це втрата часу. Друга – персонажі, даруйте за тавтологію, другого плану. Передусім – коваль Борис Циганчук, обдурений шахраями, обпоєний снодійним, обікрадений. Автору в цілому вдалося, нехай доволі скупими фарбами, передати розпач не просто майстра своєї справи – митця. До всього – митця провінційного. Чиї мрії підкорити своїми роботами Париж та загалом Європу брутально використали та назавжди зруйнували цинічні міжнародні аферисти. Злочинці на чолі з професором Вознесенським теж окреслені досить випукло, хоча й не надто щедро представлені. Показово, що Вознесенського в гонитві за цінним артефактом – перначем так само кинули, навіть брутальніше, ніж діяла його група. Натомість викритий на останніх сторінках убивця зовсім не переконливий. Бо автор перемудрив, ховаючи його в тіні – так само вчинив французький автор трилерів Франк Тільє в романі «Сновидіння». Там маніяка бачимо лише раз на чотириста сторінок оповіді. Тож під кінець викриття не виглядає разючим: читач просто не бачив його серед підозрюваних. Та й мотиви традиційної фінальної сповіді дещо забалакані. Тим не менше, «Пернач полковника Вухналя» виконаний у цілковитій відповідності до жанрових законів. І дуже добре, що ні на що, окрім як бути прочитаним один раз, не претендує.   Оцінка**** (-) Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше. 
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2019/04/24/172218.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.