Сергій Демчук. 12 унцій любові. К.: Темпора, 2021. - 292 с.
Жанр. Що таке “12 унцій любові”? Інтернет каже, що це роман, власне, про це говорить і маленька друкована позначка, розміщена в книжці. Чи погоджуюся з цим я? Звісно! Думаю, автор вдало розкрив специфіку жанру, спродукувавши справжнісінький роман, який розповідає нам про хлопця на ім’я Тимофій, або ж Тимко. Утім про це — далі.
Тема й проблематика. Отже, перед нами — Тимофій, уродженець провінційного містечка. Його юність проходить на початку нульових, і розпочинається під час переїзду до столиці. Простими словами — про що ця історія? Про дорослішання, про так зване “вбивання у пір’я”, становлення особистості й пошуку себе. Вона вдало приправлена першими закоханностями, бешкетом, спортом (навіть анотація наголошує на тому, що спорту тут багато), літніми таборами та болючим, часом незручним, та здебільшого захопливим перевтіленням хлопчика в юнака.
Образ головного героя. Тимофій — це звичайний живий парубок. Людина у світі, сповненому тисячею перемог та поразок. Попри опис персонажа, мені складно було уособити його із якимось шаблоном провінційного юнака. Для мене це радше така ж бомба сповільненої дії, як і кожен із нас. Він злітає і боляче падає, закохується, розчаровується і росте на тлі буремних змін не лише у власному житті, а й у житті країни.
Структура твору. Роман складається із трьох частин та Епілогу, що їх умовно можемо поділити на особливі етапи, як розвитку сюжетної лінії, так і своєрідного “розпакування особистості” головного героя. Перша частина ведеться від першої особи. Наступна вже оповідається від другої особи, і часом складається враження, що ми вже ніби трохи відсторонено спостерігаємо за Тимком у мегаполісі. Ну і закономірно, що третя частина ведеться від третьої. Вона особлива, як на мене, адже створює незабутнє враження ретроспективи, повертає нас до самих витоків, розповідаючи про те, як головний герой зростав у селі.
Мова письменника, персонажів, правдивість діалогів. Зізнаюся чесно, я люблю твори, у яких автор не гребує гострим слівцем. Не можна сказати, що “12 унцій” переповнені інвективною лексикою — зовсім ні. Утім, часом автор використовує такі слова, як от “гівнюки”. Чи погано це? Знову ж таки — ні. Як на мене, такі вирази додають будь-яким висловлюванням елемент реального життя, автор створює особливий зв’язок між оповідачем та читачем, який буквально промовляє: “Дивися, це по-справжньому, ти так само говориш”.
Мова персонажів теж доволі пристойна, і тут уже не посилаємося на інвективні елементи, а радше на достовірність та співвідносність між реальним життям та художнім твором. Герої колоритні, автентичні, у кожного є власна родзинка, яка не дає забути, про кого йдеться.
Водночас, деколи відчуття штучності діалогів таки шпигає десь під ребра, але вважатимемо, що це особливий прийом, а не промах автора.
Проблеми тексту. Не можна вказати на якісь сюжетні діри чи очевидні факапи, хоч у творі немає чіткого виокремлення “зав’язка-розвиток подій-кульмінація-фінал”, читати текст легко і швидко. Можна заглибитися в нього у транспорті й проґавити потрібну станцію. Автор пише смачно, просто, тож принаймні у щирості твору сумніватися не варто. Утім, людина, яка не тямить нічого в спорті так само, як я, ризикує прогорнути моменти розповіді про нього, особливо в першій частині. Та все ж таки це не заважає насолодитися чудовим романом про життя та дорослішання.
Коротке резюме. Літературознавець Ростислав Семків написав, що це «жорстка неореалістична проза, гардкор з елементами відвертого мачизму, етапи становлення "справжнього чоловіка" — добротний bildungsroman, який читати кому цікаво, кому повчально, а когось і роздратує не на жарт».
Читати його, чи ні — ваша справа. Навіть якщо у вашому житті не було спорту, кожен зможе знайти у якихось моментах самого себе й порефлексувати над спогадами, які вже дещо просіли в пам’яті. Як уже було сказано, це книжка про дорослішання, про перемоги, поразки, пошук свого “Я”, відлуння минулих днів, і трішки — про любов. Досі не знаєте, читати чи ні? Просто візьміть і спробуйте. Певна, що, гортаючи сторінки, десь на задвірках безперервного життєвого циклу, вдасться відшукати й пригадати самого себе.
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/reviews/books/2022/02/10/113247.html
|
