|
Я зрідка вражався і дотепер [рідесенько] вражаюсь творчістю та постатями своїх сучасників. Якось воно не з руки! Чому? Здогадайся, мов, сам.
А коли вперше побачив Володимира Білінського, зворушливо підійшов до вельмишановного пана, подав руку йому:
– Володимире Броніславовичу, дуже вам дякую за велику роботу.
Він уже був у роках. Спирався на ціпок. А в очах його – випромінювалася радість:
– Нема за що, – скромно відповів.
Ага… Даруйте. Не всі з довкола літературного циклу знають В. Білінського. Власне Володимир Броніславович – подолянин. У рік, коли я народився, він вступав і не вступив на журфак, що поталанило було мені. А втім, неборака-аспірант не розгубився та подав документи на факультет «Мости і тунелі» Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. Успішно закінчив виш і за розподілом потрапив до Казахстану, де дослужився аж до начальника Главку Мінважбуду республіки. Був членом Колегії Держбуду Казахстану.
Та проте, для нас, українців, пан Білінський потай робив важне діло. В одній особі він здійснив більше, ніж академічні інститути УРСР: історії та літератури разом узяті. Його ж праці невдовзі перевернули догори дриґом пострадянсько-вкраїнську свідомість. Оті ж павли загребельні й валерії шевчуки вже ні до чого!
Праці Володимира Білінського саме в час…
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/column//2023/04/19/103138.html
|
