Андрій Кокотюха. Невідомий з Булонського лісу. Харків: Фоліо, 2024. - 318 с.
Усе має свій початок і свій кінець. Ось, здається, надійшов кінець і чи не найуспішнішого літературного проєкту останнього десятиліття – ретродетективної саги Андрія Кокотюхи про пригоди спочатку киянина, потім львів’янина і врешті-решт парижанина Клима Кошового. Роман «Невідомий з Булонського лісу» став десятою, мабуть, завершальною книгою циклу. Чому «мабуть»? Бо сам письменник поділився планами, натякнувши, що читача очікують нові пригоди улюбленого героя та ще й у компанії не менш улюбленого Йозефа Шацького. Що то буде за спін-офф, побачимо, а поки що про цей роман.
Писати продовження (або кінцівку) завжди важко. Треба ж сказати щось нове про героя/героїв, підбити певні підсумки тощо. З тексту книги помітно, що автор таки трохи-трохи втомився від свого циклу. Є певні сюжетні повтори, особливо в ліричній лінії, перебіг подій якої помітно нагадує «Офіцера зі Стрийського парку». Та й розв’язка детективного сюжету напружує. Проте все одно читати роман, як і практично всі пригодницькі твори Кокотюхи, цікаво. Тут і симпатичні живі герої з персонажами, і гарно прописаний місцевий колорит (немов сам у Булонському лісі побував), і гострий, напружений сюжет, і співзвучне з сучасністю ідейне спрямування.
Дійсно, читаючи «Невідомого з Булонського лісу», мимоволі гадаєш, що все це написано саме тоді, коли відбуваються події роману. Настільки непідробним є пафос, яким пронизано оповідь, настільки яскраво виражено авторську позицію до всього того, про що нам розповідають. А воно ж таки 1926 рік. Кокотюсі вдалося знайти паралелі між тими драматичними подіями столітньої давнини і сучасністю. І тоді, і зараз українство опинилось сам на сам із хижим звіром, який століттями полює на нього. При чому практично не змінюючись, використовуючи у двобої вироблені віками прийоми, аргументи, риторику. Тому, каже автор, залишається єдине – нищити ворога будь-якими засобами. Що й успішно робить Клим Кошовий. Уперше ми стикаємось з ситуацією, коли Климові доводиться вбивати людину (і не одну). Герой опиняється перед моральною проблемою, яку вирішує доволі швидко, не копирсаючись глибоко в собі й не особливо рефлексуючи. На війні як на війні. До того ж ворог б’є по дуже вразливим і болючим місцям. Як завжди цинічно безжальний і безпринципний.
На задньому плані роману проходить історія смертельного замаху на Головного Отамана військ УНР Симона Петлюру, до охорони якого прилучився і Клим Кошовий. Спочатку, бачачи серед персонажів книги Петлюру і його найближче оточення, виникають думки, що перед нами політичний трилер, і усі оті кримінальні злочини, які доводиться розслідувати Кошовому, потрібні аби тільки відволікти увагу героя від основної трагедії. Проте ні, паризький травневий атентат 1926 року відбувається за межами основного сюжету, лише формуючи наміри героя щодо своєї подальшої долі. Але наявність фігур Петлюри, Чеботаріва, Махна, Іди Метт робить із ретродетектива (детектива з історичним антуражем) справжній історичний детектив (як і згадуваний вище «Офіцер із Стрийського парку»).
Звичайно, крім суто детективної і історичної сюжетних ліній, читача цікавить і лірична лінія, подальша доля стосунків Клима і Магди. Тут, начебто, все узгоджується. Хоча герой і в свої сорок вісім залишається мінливим і неочікуваним.
З інтересом очікуємо обіцяного спін-оффа з Шацьким, мабуть, як і більшість читачів, не бажаючи назавжди розлучатись з Климом Кошовим – справжнім героєм нашого часу.
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/reviews/books/2024/03/28/173229.html
|
