Анна і Петро Владимирські. Смак убивства. – Харків, Клуб Сімейного Дозвілля, 2011. – 317 с.
Жанр: мелодраматичний детектив
Здається, відгукуючись на черговий твір, написаний подружжям Владимирських про пригоди киянки Віри Лученко, психоаналітика з задатками екстрасенса, та її коханого, ветеринара Андрія Двинятіна, я вже не раз і не два обмовлявся - навіть масова література в усіх її проявах не є чтивом для всіх її шанувальників. Тому книжковий серіал Владимирських варто розглядати, сприймати та оцінювати саме в такому контексті: хоча це й не для любителів Кафки, Коельо або Вірджінії Вульф, проте все одно - на любителя. Таким чином, порівнювати ці детективи з творами інших наших сучасників - скажімо, Майкла Коннелі, Кріса Муні, Томаса Гарріса чи Бориса Акуніна з Андрієм Ківіновим - навряд чи варто. Бо вони не витримають порівняння: адже такий консервативний жанр, як детектив, має таку безліч різновидів, підвидів та піджанрів, що з типової жанрової розважальної літератури непомітно перетворився на нішеву.
І, готуючись оглядати «Смак убивства» після сумлінної покупки та не менш сумлінного прочитання, визнаю: не претендуючи на всеосяжне задоволення читацьких смаків (маніяки Жан-Крістофа Гранже та влучні снайпери Стівена Хантера авторові цих рядків усе одно ближче, вже вибачайте), подружжя Владимирських на сьогодні таки сформувало стійке коло своїх фанатів. Це не перебільшення: варто завітати на сайт «Клубу Сімейного Дозвілля» та переглянути баталії на форумі, які точаться між прихильниками та противниками такого різновиду детективного роману. Мені особисто припав до душі один, вартий всіх потуг автора цих рядків бути об´єктивним: якась читачка наголошує, що книга може не сподобатися та не підійти мужчинам, тоді як для жінок - саме воно.
З огляду на певну кількість прочитаних раніше романів згаданих авторів готовий погодитися з цією оцінкою. Не зважаючи на інтригуючу обкладинку - змія в момент атаки, та назву, яка обіцяє багато трупів, саме «Смак убивства» вирізняється надмірною не тільки як для мене, а й як для детективного роману увагою до романтичного боку стосунків головних героїв. Ця історія - своєрідне продовження роману «Передчуття смерті», в якому автори повертаються до витоків: розповідають історію знайомства та кохання Віри й Андрія на фоні кримінальних подій різного ступеню значущості. Тепер же, повернувшись до Києва, закохані шукають і знаходять можливості таємно зустрічатися, ця мелодрама займає більше половини оповіді, а детективних інтриг тут відразу кілька, хоча обидві вони на фоні кохання, котре, як відомо, перемагає все, виглядають, як на мене, не надто обов´язковими. Крім того, вкотре ставляться шпички вітчизняному телебаченню з його звичками - Владимирські вже робили це раніше і, напевне, робитимуть ще, адже тема - вдячна і невичерпна.
Доводячи, що батько її пацієнтки не вбивав своєї дружини, вірніше - не позбавив безнадійно хвору мук, вдавшись до евтаназії, Віра Лученко як самопроголошений приватний детектив повертається до справи у вільний від кохання час, тоді як закони жанру вимагають діяти навпаки: у героя або героїні нема часу на приватне життя, поки не знайдено чергового злочинця. Це в кожному окремому випадку породжує додаткову інтригу, пов´язану з особистим життям героїв, уплітає приватні справи в процес пошуку злочинця, провокує стресові ситуації, аж до спроби розірвати стосунки (відсилаю до ранніх творів Олександри Марініної або американського фільму «Сутичка» з Аль Пачіно та Робертом де Ніро). Кожен герой навіть спокійного детективного роману - це нерв, не надто врівноважена та зовсім не ідеальна людина. Не конче - алкоголік чи наркоман, проте завжди - той, хто запізниться на побачення, коли треба стрибати на ходу без квитка у вагон поїзду, куди вже сів убивця.
Поза тим мої приватні зауваження жодним чином не свідчать на шкоду «Смаку вбивства». З рештою, маючи сталу кількість шанувальників, котрі люблять романи Владимирських саме за цей мікроклімат та відносний спокій, ототожнюючи себе з такими затишними героями, можна взагалі не зважати на подібні коментарі. Виправдовуючи надії та сподівання читачів кожним наступним твором.
Оцінка *** (+)
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
Постійна адреса матеріалу: http://www.bukvoid.com.ua/criminal//2011/08/09/075054.html
|
