Re:цензії

06.05.2022|10:53|Любов Ільницька, педагог, науковець

«Сповідь ветерана» – "невимірюваний досвід" війни Віталія Павловського

За порогами літ / В. Павловський. – К.: Український письменник, 2018. – 128 с.

 

Спонукальний характер будь-якої творчості – це самобутнє відлуння прожитих літ. Досвід безповоротних страждань залишає відбиток на висловлюваннях виняткової поетичної сили з буремним додаванням пам’ятного опису військових подій недалекої минувшини. Хоч це і поодинокий мотив для суцільного обсягу виведення сповідальної думки, але прискорений темп бойової динаміки змушує схилятися перед вже важко перенесеними на собі механізмам запеклої боротьби в розкритих відчуттях майбутнього, що жорстко справджується. Віталій Павловський – живий класик, науковий діяч, автор збірки «За порогами літ» написав про війну не з уяви чи від потреби відзначитися, а від сокровенного бажання в поезії ствердити воєнний зміст життя. Пов’язавши свій трудовий шлях з Донецьком, В. Павловський змушений був від 2014-го року опановувати статус вимушеного переселенця. Автору «Сповіді ветерана» заздалегідь вдалося у своїх віршах вивести на світ прогностичну буквальність: "Не остання на землі війна / Людей ще багато..." (2002 р.); "Могили молились, могили прохали, Щоб кари вогонь не погас... І знов обійма мене сум і досада, Що ми воювали не так" (1997 р.). Отже, знічев’я війни не розпочинаються і навіть не пригадуються – такий мотив додає ще більшої ваги вогненним рядкам «За порогами літ» з потрібним виховним наративом пошани перехрестям ветеранського досвіду.

Варто сказати, що за настроєм військова поезія В. Павловського – це не сум, не горе, не сум’яття гірких від поневолення дум, а наказовий ритм вимогливого армійського розпорядку з негайністю до виконання. Тому, вперед у віршах виходить не гнучкість розмірковування, а швидкість реактивного переміщення, що з прискоренням б’є на ураження: "Небо ракета мечем розрізала... І підіймається першим поповнення!" "Безглуздий крик, бездушної пори. З-під гусениці чорної піднявся". Без сантиментів автором вказується на камуфляжно-затиснутий статус людини в грізних ситуативних вібраціях небезпеки: "Залягли в бур’яні під кулями. Непорушні, не дихають"; "Суворо, тихо взялися копати. Копачі війни незамінні". Віршована думка як палкий штрих не стає начерком, а по-живому розкриває приреченість і щастя тих, хто вижив і, зрештою, став військовим свідком того, що в назві віршів відкривається армійським мовчанням вічної пам’ятті: «Братська могила», «Двісті», «Штрафна рота». Кожен рядок з цих поезій не для романтичного сприйняття війни, ніби важкий словник ветеранського епосу, вогненним потоком бурхливо висловлює не картини панорамного театру війни, а героїзацію величезної сміливості, тобто, для ознайомлення з такими творами треба готувати аудиторію, бо емоційний випад довершених поезій переконує, що перебування у зоні війни – це передчасна смертельність для кожного. "З шалом снаряди вили шакалами, Хмари над полем стали грозою".

"Чи можна із пам’яті стерти / Кривавий, вселюдський гріх?" Апофіозні питання – це ще одна риса літературного стилю Віталія Павловського. На відповіді для уважних читачів залишаються повсякчасні три крапки, але інколи при самостійній взаємодії з власним "я" відповіді оточують передзвони військових переживань. "Читаю я листівки, чую знову / Розкотистий, святий, далекий грім..." Поетичні слова мають силу справджуватися, якщо вони із самого дна душі: "А місто вирує, а місто гуде, Як море, що хвилями піниться. І прийде на землю ізнов новодень, Та в долях нічого не зміниться!" Звісно, що поняття "доля" війна стирає вогневицею непоправного знищення.

В сюжетних віршах, таких як «У місті», лунає скрута усього малочисельного для нашої реальності ветеранського покоління: "Колись він солдатом свій рідний народ / Пішов рятувати від смерті. Колодки його бойових нагород / Піджак прикрашають потертий". Реалізація морального права на соціальну справедливість для кожного з ветеранів – це найпотрібніше, що мало би відбутися, адже "Їх серця – вогонь розплати, Їх обличчя – гнів..." В цьому є адресація до "військової ортодоксальності", що не дивлячись на вік – "Переборовши холод, страх" весь час розпрямляє народні плечі нагадуванням виконаного історичного внеску. При неодноразовій зустрічі з паном Віталієм, за внутрішнім наповненням так схожого на мармурового Мойсея Мікеланджело, викарбовується загубленість і значимість цілого культурного шару з недослідженими свідченнями військового досвіду, адже на узбіччі, у вирі абсурдності, залишилося вшанування такого безцінного служіння.

Разом з тим, мотив народності імпонує військовій сповідальності. Варто переконатися, як майорить та квітне в інтерпретаціях Віталія Павловського українська етніка: "Ой, у полі вночі сурми грають"; "Горе-лихо звідусіль / За ним підглядало"; "Червона калина / На березі гнеться". Це додає "сакраментальній невимірюваності" сповіді ветеранського поетичного спадку правдивої укоріненості в історичну частину досвіду козацького часу. Знову ж таки, назви віршів в цьому ключі стають відлунням тематичної лінії сповідальності позаособистісного виміру: «Козацька слава», «Козацьке коло», «Козацькі звичаї», «Дорога на Січ». "Коли від сну прокинеться Дніпро, Повіє вітер волі з Чигирину, І чайки полетять орді на зло... Не буде їм ні страху, ні зупину!" Чи не звитяжно закам’янілі у "емоційній пам’яті" народні страждання безсмертного та "невимірюваного внеску" козаків-ветеранів загартованого, бойового духу? Знову "невимірювана цінність" слова прокладає собі шлях в майбутню історичність справедливим розумінням власного досвідного акценту в проявах народно-поетичної пісенності. Зрештою, на слова Віталія Павловського теж покладено декілька пісень.

"Спливло чимало грізних літ, Перемінився білий світ", "«Який страшний тоді був час», – Подумає нащадок", "Наковтався я горя чимало, Скільки виніс всього на плечах!" Все ж таки, ветеранський досвід Віталія Павловського передчував наближення біди, але в своїй обнадійливій "сповіді" зберігалося місце для того, щоб гарний вимір "4.5.0" залишався надовго. Отже, нехай саме так буде для всієї міцної родини Павловських, для кожного ветерана та для кожного, хто захищає державу!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери