Останнім часом чимало ігрищ в літературі довелося багатьом нам спостерігати, чи не так? Можна згадати, наприклад, пошуки 39 ключів, що тривали по всьому світові, а також, якщо де поближче, то настільну гру вкладав у свій карколомний сюжет один з відомих київських авторів, спершу ставши відомим завдяки успішній рокіровці на російському ринку. Наразі мова про більш глобальний проект, чи пак мега-гру, ставки в якій набагато вищі за всі чувані нами в літературному світі.

Можна сказати, що догралися, так. Причому до того, як писав відомий український містифікатор з 1920-х років, що пора вже й про монумента подбати. Поки ж можемо розглянути його проект у цьому романі, де герой, знов-таки, роздивляється на фото, розпочинаючи чергові ігрища своєї юності з трійкою своїх товаришів. А поруч, зважмо, друге – як один не з тридцяти дев’яти, але не меншої ваги ключ до розуміння цієї історії. «Це фото зробив понад сімдесят років тому хтось невисокий на зріст, натиснувши на спуск фотоапара­та з-за першого ряду офіційних фотографів; якийсь аматор застукав історію зненацька і надав їй інакшо­го ракурсу».

Ну, хіба це не інтрига, і не пророчо звучить сей заспів на тлі нинішніх геополітичних ігор, коли «застукати» історію вдається далеко не кожному? Тим часом Провидіння завжди було на боці авторки цього роману, англійської письменниці українського походження, що мешкає в Лондоні. І це не дивно, якщо зважити, що вона фахівець з конфліктології, знає 7 іноземних мов, працювала в 32 країнах світу, а попередній її роман «Спадок» (в Україні вийшов в 2014 р.), опублікований в 12 країнах, був номінований на премію Джорджа Орвела у Великобританії. Провидіння, та ще й дар передбачення, варто відзначити також у випадку її найновішої, тобто щойно виданої «Гри», написаної в 2012 році, в якій авторка передбачила трагічні наслідки анексії Криму і пропонує несподівані рішення кримської проблеми.

Але головне в цьому романі-кросворді, перекладеному Володимиром Горбатьком, звичайно, не це, а своєрідне перехресне «опилення» доль і життів в історії чотирьох друзів, що півстоліття тому закінчили школу. Тоді ж вони затіяли гру, догравати яку припадає вже у зрілому віці. А якщо врахувати, що ключ таїться в історичній фотографії з Кримської конференції 1945 року, де три світові лідери поділили світ та створили нову мапу Європи після Другої світової війни, то нові ставки будуть набагато вище.

І ось вже один з героїв роману, той самий Тоні, розділ про якого розпочинає цей роман, розкладає на ліжку геополітичний пасьянс. «- Не має значення, котрий з цих трьох протоколів знадобиться для нашої гри, — пояснює він. - Всі вони, загалом, означають одне й те саме: зміну контролю над територією Криму. І така зміна може розлютити багатьох. Наприклад, турків - вони контролюють про­току Дарданелли, котра веде з Чорного моря до Се­редземного. Розлютяться й контрабандисти, бо вони мають в Одесі зону вільної торгівля, яка, за домовле­ностями, діятиме до 2025 року. Існує також військова проблема, проблема Чорноморського флоту…». І будьте впевнені, що долі всіх наших героїв, залежні від осіб на фотографії, ще не раз зустрінуться нам в цій «ігровій» історії.

Анна К. Шевченко. Гра. – К.: Нора-друк, 2017. – 336 с.