Я зрозумів це зранку, коли вийшов з потяга у буковинській столиці. Попереду були три дні фестивалю, а позаду – все життя, як сказав би класик...

Мені доводилося брати участь не в одному подібному фестивалі, і кожен запам’ятовувався чимось одним, а “Чернівецький меридіан” – аж кількома речами, про які – далі. Отож виявилося, що навіть невелике місто може дозволити собі проводити міжнародні культурні заходи високого рівня і якості. Головне – мати групу ентузіастів і бажання. Так було і в Чернівцях, де з такою ідеєю зійшлися Ігор та Святослав Померанцеви, Олександр Бойченко, Петро Рихло... Зорганізувати акцію та запросити на неї гостей зі Швейцарії, Австрії та Німеччини – не так вже й просто.

Спочатку – про німецькомовних поетів. Всі вони чомусь досить спокійні й неметушливі в читаннях, їхні вірші – сонні й меланхолійні. Більше нічого зрозуміти не вдалося, оскільки німецької не знаю. Натомість піїти українські радували на кожному кроці: хто просто своєю присутністю, хто новими віршами, а хто навіть дружиною (ех, про останнє писати не буду...). Короткого переліку – Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Олег Лишега, Наталка Білоцерківець, Богдан Горобчук, Олег Коцарев, Катерина Бабкіна, Дмитро Лазуткін, Тарас Малкович, Христина Венгринюк, Сашко Горський, Ігор Зарудко – вистачить, аби зрозуміти, що у Чернівці були скеровані чи не основні сили нашої літератури. Ці основні сили відзначилися, мушу визнати, не тільки в читаннях і дискусіях, а й на дискотеках, у кнайпах та музеях. Ще добре, що не в тюрмах чи слідчих кабінетах, але скоро, певно, всі там зустрінемося – нова влада ж не спить! Але це я так, між іншим...

Ось що справді цікаво – у Чернівцях вигадали новий напрям мистецтва, чи навіть два – поезодискотека і брейк-поезія. Поезодискотека – це коли поети читають вірші на дискотеці в клубі з жахливим рагульським інтер’єром, а дівчатка в міні-спідницях під це навіть танцюють. Поезія – непогана, а дівчатка – такі собі, і мовчу вже зовсім про музику... Брейк-поезія – це коли поет декламує у центрі міста вірші в мікрофон на цілу площу, а біля нього хлопці танцюють брейк під музику. Ніколи не забуду невдавану цікавість журналістки, яка після такої акції підійшла і запитала мене: «Як ви вважаєте, чи є майбутнє в поєднанні брейку і поезії, чи стане ця ідея популярною, всенародною?». Я відповів їй правду, але в друк такого не пускають.

Іншим приємним відкриттям для мене став той факт, що Олександр Бойченко веде в Чернівцях любительський гурток козацької думи. Під час однієї з нічних репетицій у нього вдома пісня так нестримно лилася, що відомий письменник аж струну порвав. Наша пісня не вмре, не загине, поки є такі ентузіасти!

Чи не найбільше порадував президент фестивалю Святослав Померанцев. До цього часу в моєму рейтингу президентів фестивалів найвищі сходинки займали Олесь Доній («День Незалежності з Махном») та Олександр Кабанов («Київські лаври»), але зараз на верхні щаблі піднявся і Померанцев. Не забуду його барвистої, соковитої й образної мови, щирості й позитиву. Бізнесмен, котрий раптом вирішує організувати для свого міста поетичний (!) фестиваль, вже тільки цим заслуговує на повагу, але коли він під час останньої акції вийшов і скромно оголосив, що привіз для всіх 14 ящиків вина, нашій радості й захопленню не було меж. Дякую, Славку!

І останнє. Чернівці вразили своєю чистотою й охайністю, відреставрованим центром і квітковими клумбами. Підозрюю, що все це зроблене не до приїзду поетів (до того ж жоден з письменників не є родом із Донецька, то й сенсу не було). І це ще один привід для моєї ужгородської заздрості...

Андрій Любка

Поет, учасник фестивалю