Судячи із удаваної підкилимової тиші, з якою партія влади шукає очільника міністерства, можна однозначно зрозуміти, що найбільші секрети держави сфокусовані саме у цьому відомстві. І з тієї ретельності, з таких, очевидячки, спеціальних перевірок претендента на можливість допуску до державної таємниці, які демонструє сьогодні уряд Азарова, мовчки рискаючи у пошуках міністра культури, можна зробити єдиний висновок: ніщо в країні не має такої потужної ваги, як культура. Не мєнт Шарапов - поет Чехов сказав!

Голова Нацбанку? Прошу дуже: концерт піаністів під купол подано! Міністр оборони? За п´ять хвилин накладемо грим! А тут - така «осєчка»! Уже, кажуть, їздові по селах дедалі більше косять очима у бік замкнених клубів: піди, знай, а раптом там не замерзле вогнище культури, а лабораторія виробництва таємної зброї?

Усе це було би дотепно, коли б не один надокучливий черв´ячок: а хто насправді сьогодні у партії регіонів так титанічно побивається за українську культуру, що кастинг на міністра переріс у непристойний анекдот? Усій Україні відомо, що жоден політик, менеджер і просто амбітний громадянин  із табору «не-регіоналів» не претендував і не претендує на цю посаду. Бо жодна мінімально культурна людина - навіть у постріздвяних фантазіях - не припускає думки, що можна бути міністром культури в уряді, в якому прем´єрові  читали  книжки хіба що лише в дитинстві. І то хіба на ніч. І жодна людина із самоповагою не «розкачає губу» на міністерське крісло в уряді, де легітимність освіти міністрів викликає гомеричний регіт. Де повитухи опікуються мовою і вакцинацією населення одночасно, і на одному - смертельному - рівні. Бо українські міністри універсальні - огранювач діамантів може цілком успішно «огранювати» українську землю. Отже, підозрюю, справа не у фаховості претендента і можливості доступу до державних таємниць. Підозрюю, що смертельний двобій за культурне міністерське крісло насправді точиться за доступ до бюджетних коштів, до незліченних комерційних підприємств - «поліпів» навколо міністерства культури, як і, до речі, всіх інших міністерств, справа у доступі до архівних і музейних колекцій і т.д. І вже геть зовсім фантастична, у модному нині прокурорському стилі Р. Кузьміна, моя підозра про причину затягування витягування (пардон за тавтологію!) на світ Божий міністра культури: що за всім цим цирком маячить одна і та ж фігура не для замовчування - Дмитра Табачника - побідоносця.

Розводитися на цю тему так само непристойно, як і непристойно «котити» зараз бочку на Михайла Кулиняка, з яким у мене давня  напружена «сага» культурних стосунків. Але, якщо подумати неупереджено, у дусі  українських політичних реалій, то я би таки на місці Президента удруге публічно гримнула кулаком на прем´єра Азарова, ще би раз розказала йому в прямому ефірі про теорію танців із яйцями - і залишила би Кулиняка в його кабінеті. І це була би послідовна політика Президента щодо тих, хто вірно йому грає на скрипці, і лиш раз у століття - на нервах. Для тонусу швидше, ніж свідомо. Загроза ж у майбутньому чергового «бабського» скандалу а ля «Лавра» за гіпотетичної участі Кулиняка підвищує хіба що чоловічий рейтинг нинішнього в.о. міністра, але, думаю, не впливає на прийняття стратегічно небезпечних для країни рішень. Кулиняк на посаді міністра-2 - це підтвердження солов´їної стабільності влади і аж ніяк не загрози національним інтересам країни.

А ось інший варіант! Він інноваційний, у дусі московського часу. І я би на місці Президента таки зробила нарешті перший крок до адміністративної реформи в його реформаторському - далі нікуди -  уряді: я одним розчерком указу об´єднала би кілька міністерств і відомств у одну купу - міністерство освіти, культури, здоров´я, Держтелерадіо, державну службу архівів, і може, навіть МЗС - під егідою Дмитра Табачника. І хай би вже в єдиному екстазі змішалися люди, зоопарки, ненависна «Могилянка», львівські стародруки з київськими музеями заодно. Бо навіщо Президентові розмінюватися на дрібниці і два місяці шукати одного міністра, коли мода митних союзів диктує одне, направду дороге дуже, ім´я - Табачник? Так, дивися, Табачник у Януковича в 15-ому році трансформується, а останній і не помітить, коли це і завдяки кому трапилося. А чому б і ні? До послуг удатного справжнього полковника  - вся сучасна наука. Маніпулятивною вона називається.ія

Марія Матіос