"Свою першу повість "Семен Палій" писав у гуртожитку. Робив це вечорами. Писав на кухні, на підвіконнях у коридорі і в бібліотеці. Насмішок начувся стільки, що мені на все життя вистачить. Коли вже дописував роман, трошки злякався. Думаю: "В мене жодного надрукованого рядка за спиною немає. А що, як це чиста графоманія?". Я відклав роман і написав два оповідання. Одне відніс у дитячий журнал "Барвінок", друге - у "Дніпро", - сказав він.

"Почекав три місяці і пішов у "Барвінок". Пішов до літконсультантки і спитав про оповідання. Вона сказала: "Не підійшло. Зараз повернемо". Почала шукати, а знайти не може. Перерила всі папери на своєму столі, почала перекладати на другому. Тут в кабінет зайшов відповідальний секретар. Як почув про моє оповідання, сказав: "Так воно вже в номері". Через місяць і в "Дніпрі" надрукували моє оповідання. Справжнім письменникам платили гонорари десятками і тридцятками, а мені дали карбованцями. Я обклався цими пачками і з годину боявся на вулицю вийти", - додав він.

За перший гонорар Юрій Мушкетик купив свій перший костюм. Вибирав його разом з братом. Взяв світлий, в іскорку.

"Після цього вже продовжив працювати над "Семеном Палієм". Коли дописав, відніс повість у видавництво "Радянський письменник". До президії видавництво тоді входив письменник Іван Ле. Коли прийшов питати про свій роман, працівники видавництво мені сказали: "Іван Ле ще ні разу не написав позитивної рецензії. Як зайдеш в його кабінет, на його зауваження не погоджуйся. Бо він тоді напише: "Роман не годиться. Автор погодився з усіма зауваженнями". В кабінеті Івана Ле я просидів хвилин 40. Постійно повторював: "Іване Леонтовичу, з цим я теж не згоден!".

Також письменник розповів, як їхав поступати до університету Шевченка. "Поступати я приїхав з діктовим чемоданчиком. Поїзд приходив дуже рано. Я пішов у парку Шевченка і там ліг на лаву. Чемодан засунув під голову і заснув. Прокинувся, коли почув, що поруч хлюпотить вода. Розкрив очі, а то дівчина-двірничка поливає з шлангу алейки. Я взяв той шланг, напився води і пішов здавати документи", - поділився Юрій Михайлович.

"В школі всі думали, що вступатиму на математичний, бо добре знав математику. Перед від´їздом один дипломований інженер з нашого села казав мені: "Поступай в будівельний інститут. Як закінчиш, будуть з тебе люди". Я навіть пішов туди. Походив і взнав, що там основний предмет - креслення. А креслив я дуже погано. Не подав туди документи, бо не хотів мучиться. Поїхав в університет і подав документи на західноєвропейську філологію. В школі учив німецьку, а мене, дурня, понесло на французьку. Всі в групі французьку ще в школі вчили, а я навіть алфавіту не знав. Смертельно важко було. От через це згодом і перевівся на український відділ", - додав він.

Світлана КОРЖЕНКО