Захід присвятили збірці есеїв Забужко "З мапи книг і людей". Книжку видав у вересні поетичний фестиваль "Meridian Czernowitz". Перед початком вечора присутні розглядають на стінах холу картини і фотографії ілюстратора видань письменниці Ростислава Лужецького.

За столиком продають книжку Забужко у сувенірному форматі Кніглі: на аркуші формату А2 дрібним шрифтом надрукували усю збірку. Літери утворюю чорно-білий портрет авторки. Прочитати текст можна за допомогою лупи.

"Збірка "З мапи книг і людей" ніби складена з кубиків "лего". Ними стали книги, фільми і люди, які вплинули на моє життя, - каже вже зі сцени Оксана Забужко. Вона сидить за столиком з журналістом Юрієм Макаровим. Він допомагає модерувати захід. - Це була спроба накидати повний портрет українського творчого середовища, продуктом якого я стала сама. У 1990-х воно ще намагалося дерадянізувати країну, але у 2000-них усе це розсипалося і розпорошилось. Сьогодні ми не маємо зв´язку між поколіннями. Для молодої генерації багато фактів, імен, які тут згадуються, нічого не говорять".

Письменниця написала про друзів - мовознавця Юрія Шевельова, письменників Юрія Покальчука і Соломію Павличко. Також до збірки увійшли роздуми про життя і творчість Павла Тичини, Олександра Довженка, Андрія Тарковського, Катерини Білокур.

"Мені нелегко читати Оксану Забужко. Важко продиратися через кучугури її слів. Це стосується і останньої книги, - ходить з мікрофоном по сцені громадський діяч Олесь Доній. – Коли читав "Музей покинутих секретів", хотів закрити книжку на 50-тій, потім сотій сторінці, але примушував себе йти далі. Коли дійшов до кінця, зрозумів, що це найкрутіший роман, який прочитав у сучасній українській літературі. Оксана Забужко усе пропускає через себе. У тексті про Пако (Юрія Покальчука - Gazeta.ua. недаремно згадала, як він плакав. Часами він нагадував дитя. Бувало ображався на все життя. Якось на листівці фестивалю у Гуляйполі "День Незалежності з Махном" забули згадати його ім´я як учасника. Ці афіші порозкладали на столиках в одному київському арт-клубі. Юрко як побачив їх, почав бігати і всі збирати. За два тижні до смерті вимагав, щоб його на тачанці везли на фестиваль, який присвятили саме Пако. До останнього хотів виступати і читати вірші. Але перевозити його було дуже небезпечно. Лікарі тоді вже дозволили червоне вино, бо не було ніякої надії на порятунок. Максимум, що ми могли зробити, це посидіти з Юрком за винцем".

Олесь Доній розгортає чорну футболку з білим написом "Вчіть, б…ть, нашу мову".

"Я спеціально взяв сюди футболку, щоб показати, яким був Пако. Пообіцяв йому її зробити, але за життя не встиг. Юрко був патріотичний, непосидючий і вибуховий". Доній дарує письменниці футболку і спускається зі сцени на своє місце у першому ряді.

Після цього показують відео-виступ письменника і журналіста Ігоря Померанцева.

"Оксана Забужко - это ткачиха. Она ткет тонкую ткань национальной памяти, - каже Померанцев. - Ткать украинскую национальную память – занятие мужественное и трагическое. Потому что она была разорвана в клочья, ей выламывали руки и пальцы. Я говорю об Валуевском циркуляре, или Эмском указе. 1932-33 годах эта память умерла от голода. Ее останки хранились в ГУЛАГе и Мордовских лагерях".

Також на сцені виступили мистецтвознавець Вадим Скуратівський, філолог Віра Агеєва і дисидент Євген Сверстюк. Після 3-годинного вечора до письменниці вишикувалася черга за автографами.

"Знаю Забужко с 1998-го года, - каже читачка Олена Стасюк. - Я тогда работала в Гете-Институте. Она приходила к нам, поскольку участвовала в проектах института. Оксана Забужко стала выглядеть еще лучше и моложе. Запомнила ее по том, что она всегда очень громко смеялась. А мне это очень нравится. Я русскоязычная. Пыталась читать ее книги. Но если Донию это трудно, то мне приходилось каждое слово спрашивать. Так ни одной книжки до конца и не прочитала, но эту обещаю прочитать".

Автограф у письменниці прийшов взяти нардеп В´ячеслав Кириленко. Всього на акції були присутні з чотири сотні гостей.

Анна БАЛАКИР