Його питають, навіщо. "П´ятий раз перечитую, — каже. — Усе хочу побачити, де Забужко тут секс знайшла", — говорить зі сцени столичного центру "Майстер клас" літературознавець Віра Агеєва, 54 роки. 9 лютого тут пройшла літературно-мистецька акція "Картографія". Її присвятили збірці есе Оксани Забужко "З мапи книг і людей".

— Французька письменниця Симона де Бовуар сказала: "На запитання "Хто я?", перше, що відповім: "Я — жінка", — продовжує Агеєва. Поруч на сцені — письменниця 52-річна Оксана Забужко в сукні шоколадного відтінку і ведучий вечора, журналіст Юрій Макаров, 57 років. — У радянські часи такої відповіді на це запитання не могло і бути. Оксана Забужко на запитання "Хто я?" має мужність відповісти. "Я — жінка".

Під гучні оплески Віра Агеєва спускається сходами зі сцени. До неї підбігає подати руку президент фестивалю "Меридіан черновіц" Святослав Померанцев. Віра Павлівна відмовляється від допомоги. Публіка сміється й аплодує.

У залі пустують поодинокі місця. За годину їх більшає. Глядачі виходять групами, коли вимикають світло і показують уривки фільмів — Довженка, Тарковського та інших, про які йдеться у книжці Оксани Забужко "З мапи книг і людей" . Вона вийшла у вересні, має 376 сторінок. Спеціально для цього вечора її видали в сувенірному форматі "Кніґлі". Усю книжку надрукували дрібним шрифтом на одному аркуші розміром 42х59 см. Слова утворюють чорно-білий портрет письменниці. Сувенір продають за 200 грн.

— Мені нелегко читати Оксану Забужко, — тупцяє на сцені нардеп Олесь Доній, 43 роки.

— Не тільки вам, — каже Оксана Стефанівна.

— Зате той, хто продереться крізь кучугури її слів, отримає приз, — додає Доній. На сцені також виступають дисидент Євген Сверстюк, культуролог Вадим Скуратівський. Одночасно із вечором провели виставку картин ілюстратора видань письменниці, художника 42-річного Ростислава Лужецького.

— У чиїй мапі книг і людей ви хотіли б бути на першому місці? — зачитують записку із залу. Забужко думає секунд із 7.

— Хіба коханого чоловіка, — відповідає Оксана Стефанівна. — Направду, про це не думаєш. Є письменники, з якими ти однієї групи крові. За ними стежиш на відстані. Вони не обов´язково мають бути у твоїй літературі, чи сучасниками. Але пишеш із думкою, що було б добре, аби ця людина тебе прочитала.

На четвертій годині виступу до Забужко вишиковується 10-метрова черга читачів із книжками. Видання можна було купити в холі за 50 грн. За вечір продали 98 книжок.

— Ох, ці 3 години вумнічанія — не дивно, що половина пішла раніше, — каже киянин 52-річний Михайло Хоменко. Фотографує товариша, Павла Москаленка, який нахилився з книжкою до письменниці.

— Я не великий шанувальник Забужко, хоча читав її книжки, — каже Павло Москаленко, який повертається з автографом. — Мені подобається її трошки сумашедша, трохи галаслива творчість. Але Забужко понтова. Я не розумію, де понти, а де вона справжня. Доки підійшов за автографом, сказав два слова, трохи її нащупав. Вона — масон у душі. Чому тут усі зібралися — інтелігенти, письменники? Забужко має бути серед рицарів свого ордену і керувати світом. Жінка сама по собі вже довершена, для чого їй ще понти? Читав, що жінка, коли приміряє чоловіка, обов´язково покладе його подумки в ліжко. Я коли даю оцінку, не завжди думаю, чи буде з нею в ліжку гарно.

— У мене взагалі такого питання ніколи не виникає, — втручається його товариш. — Бо знаю, що гарно буде завжди.

Анна БАЛАКИР