Гумдо - саме цим дещо кумедним словом із наголосом на кінцевому "о" мої знайомі франківські лікарі в тяжкі часи матеріальної скрути десь посередині 1990-х називали гуманітарну допомогу. "Я завтра весь день чергую на прийомі гумдо від мальтійців", – сповіщав мене блаженної пам´яті Василь, винятково талановитий доктор-психіатр, а заодно мій шкільний товариш і запеклий колекціонер рок-музики.

Гумдо приходило з Заходу. Від Мальтійської служби чи інших доброчинців, переважно з Німеччини або Австрії. З Росії гумдо не приходило, бо з неї взагалі нічого доброго не приходить. Росія тоді й сама гумдо сильно потребувала. Я переконаний: вона його місцями й досі дуже сильно потребує – там же нужда, розруха по всіх отих глибинках, народ виголоднів і спився до краю.

Зате ми в Україні переживаємо сьогодні справжній гуманітарний бум. Хочеться нести, віддавати, ділитися. Ми стали суспільством добровільної пожертви, і це прекрасно. Гуманітарно. Гуманно. Людяно.

Тож поки бойовики маскують міни під дитячі іграшки та речі домашнього вжитку, у тому ж таки Франківську, як і в десятках інших міст, збирають харчі для бійців АТО. Переважно дрібні підприємці, зокрема з тих, які постачають їжу з Італії, Іспанії та інших заробітчанських країн. Усе, що Путін заборонив росіянам, тепер контролюють вони. І славнозвісний хамон, і велетенські голови пармезану, і великокаліберні оливки сьогодні складують для наших солдат. Великий перерозподіл глобальних харчових потоків. До іспанських консервів та сухогризів щогодини додаються чергові партії ящиків з українськими тушонками. Їх приносять власники місцевої перукарні. Звідки в них її аж стільки?

Усі, хто сортує харчі, надзвичайно вдоволені: "Ну хоч наїдяться наші хлопці!" А відтак знову жарти про обділених злим карликом росіян. Австрійський шоколад, італійський тунець. Тепер на них покладена особлива місія – додавати сил українським бійцям. "Володю, а де ж хумус?", – це сортувальниці піджартовують над водієм з виразно біблійним профілем. "Я галицький єврей, – гордо парирує той. – Мене годує не хумус, а квасоля". І знову сипляться жарти: про любителів бобових та про неминучу кризу вітропускання в обмежених відтепер росіян.

Сучасна українська кухня вся тут – у цих контейнерах та картонах зі всякою їстівною всячиною з усього світу. Ми вже давно до неї звикли, зжилися з нею. Сучасна українська кухня – це вже давно world cuisine. Так що все на місці, як за добрих давніх часів – свій до свого по своє. Свій для свого зі своїм.

Люди сортують харчі й говорять – про війну, про вторгнення, про те, що Путін пропихає на Схід якийсь "конвой". Завидки його взяли, що в нас усе так злагоджено й гуманітарно, то він собі теж вирішив своє власне гумдо влаштувати. Самого тільки цукру десятки тонн! Це ж за кожного загиблого по скільки кілограмів виходить? Путінський гуманітарний дар – спершу смерть, потім цукор. Багато цукру – сезон закруток як-не-як, пізнє літо. Липке від смерті та крові.

От тобі і вторгнення. Не питайте, чи воно буде – воно є.

Повні КамАЗи матрьошок, сарафанів, косовороток. Що там ще може бути, такого ісконного? Лапті, звичайно. Або, як у нас їх називають, личаки. Ще – балалайки і ложки, бо як же без музики? Уявляєте собі десяток КамАЗів з балалайками? А ще десяток з георгіївськими стрічками? "Есть в ней ситец и парча"!

Ватники, звичайно. Валянки. Тульські самовари, оренбурзькі пухові хустки. Усе, що найнеобхідніше.

"Ви не боїтеся, – запитує Ріко з відносно далекої Швейцарії, – що це замасковане вторгнення? А якщо там зброя в мішках із крупами? А в тульських самоварах – тульські ж автомати Калашнікова? Або протитанкові керовані ракети?".

Я відповідаю, що ми, може б, і боялися, але ми вже давно боятися втомилися. Та й навіщо боятись якогось замаскованого вторгнення, коли в нас їх щодня та щоночі й цілком не замаскованих вистачає. Ви там, кажу, швейцари, уже переставайте в росіян швейцарами бути, будьте швейцарцями, гідними нащадками Вільгельма Телля. Ми, звичайно, з цим кремлівським гумдом і без вас упораємось, але подбайте про себе. Бо це вам лише здається, що ви далеко.

І по кому подзвін – не наша вигадка.