Чеська перекладачка Рита Кіндлерова відома своїми перекладами сучасної української літератури. На її перекладацькому рахунку, зокрема, твори Оксани Забужко, Юрія Винничука та Наталки Сняданко. У розмові з DW Кіндлерова поділилася своїми враженнями від України після подій Євромайдану та активних бойових дій на Донбасі, а також окреслила своє бачення нових тенденцій розвитку сучасної української літератури.

DW:  Ви знаєте багатьох українських письменників, часто відвідуєте Україну. Як змінилася атмосфера   в літературних колах України після усіх політичних   подій 2014 року ?

Рита Кіндлерова: Цього року я була двічі в Україні: навесні у Києві і восени у Львові. І там, і там - на книжкових ярмарках. Якби не пішла на Майдан, могла б навіть подумати, що нічого не трапилось. Але варто було бодай з кимось заговорити й ставало зрозуміло: трапилось! Вразила мене довга-предовга черга перед "Книжковим Арсеналом" (книжковим ярмарком у Мистецькому арсеналі в Києві. -  Ред. ). Мені здавалося, що всі майже істерично намагались розвіятися, не пам’ятати якийсь час жахів пережитого. Приходило до "Арсеналу" й чимало російськомовних, питали в консультантів, з чого почати знайомство з українською літературою. Продаж був жвавий. Знайомий видавець сказав мені, що за один ярмарковий день продав стільки книжок, скільки торік за цілий ярмарок.

Чи змінилося ставлення українських письменників до російських колег з огляду на анексію Криму та бойові дії за участі проросійських сепаратистів на Донбасі ?

Я не бачила конкретних змін у ставленні українських літераторів до російських. Проблема "народів-братів", як казали не так і давно, має свої корені в Росії, а не в Україні. Якщо російські митці підтримують кремлівський режим та його війну проти українського народу, то мені вони так само чужі, як українцям. Чеські письменники, переважно молоді, виступають на захист України, а багато хто з них почав цікавитися українською літературою в чеських перекладах.

Як   нинішнє покоління українських письменників, на Ваш погляд, сприймає значення літератури в суспільно-політичних процесах в державі ?
На таке запитання мали б відповісти самі українці. Я можу лише порадити ознайомитися з книжкою Оксани Забужко "Палімпсест", яка вийшла друком напередодні майданівських подій у Польщі, а згодом і в Києві. Пані Забужко, як нікому, поталанило "намацати" межу між літературою вчорашньою та літературою сьогодення. Порадила б уважніше читати молодих українських поеток, у чиїх передмайданівських і передвоєнних віршах були і герої Небесної Сотні, і Донецьк з Іловайськом...

Чи помітили Ви якісь нові тенденції в українському літературному процесі під час останніх відвідин України?

Про певні тенденції говорити рано, але феномен "майданівської літератури" вже є. Вірші, листи, нотатки людей, які стояли на барикадах. Це своєрідна хроніка, ба навіть дзеркало, в якому відбивається вид суспільства. Усе, що тепер Україна переживає, конче мусить відбитися і в літературі, і в мистецтві. Це величезний виклик митцям, бо цього вже не буде треба приховувати, яким би жахливим і страшним воно не було. Це виборсування з лещат радянського минулого. Між іншим, саме цього Кремль боїться більш за все.

Речниками української літератури на міжнародній арені часто виступають, приміром,   Юрій Андрухович та Сергій Жадан. Наскільки добре вони, на Вашу думку, орієнтуються в поточних українських подіях і чи адекватно орієнтують своїх читачів ?

Думаю, що кожен читач знаходить собі "свого" речника. Адже кожен автор бачить ситуацію трохи інакше, крізь призму власного оточення, походження, бажань, обмежень. Справжня поезія завжди передбачає, хоч сам поет може збагнути набагато пізніше, що його рука "дряпала"... Письменник має покірно писати, пам’ятаючи, що він не політик, не спаситель, не святий. Тому й згадані Вами письменники не є віщунами майбутнього. Майбутнє мусять знайти в їхніх творах самі читачі.

Микола Шатилов, Прага