Неможливо не згадати роман «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Книжка захопила мене своєрідною грою у фокуси з сюжетом. Відчувається, що автор, пишучи роман, намагався вибирати найменш очікувані ходи. Головні персонажі раптом виявляються другорядними, а другорядні — дуже важливими. Світ цього роману надзвичайно привабливий, неймовірно майстерно прописаний та вивчений автором. Він також дуже естетичний. Цей «короткозорий» погляд автора, який полягає у зверненні до дрібних речей, мені здається дуже плідним. Адже є епохи, коли, умовно кажучи, волан рукава сукні може сказати більше, ніж якась із історичних статей. А ще — це направду захоплююче читання.

♦ Друга важлива книжка — це «Месопотамія» Сергія Жадана. Вона неймовірно цікава тим, як автор перемежовує реалістичне письмо з міфом. Міфологічна основа спирається і на біблійні міфи, і на месопотамські, і просто на якісь загальновідомі надбання людства, які всі знають, але ніхто не трактує, не описує. Книжка, де на перший погляд ідеться про пригоди кримінальних елементів, виявляється притчею, яка апелює до чогось серйозного.

u Збірка есеїстики «R2U» Юрія Макарова. Формально ця книжка є збіркою колонок автора — такою традиційною для публіцистів. Але, на мою думку, вона дуже цінна своєю передмовою. Вступний текст — великий, самостійний — можна назвати інтелектуальною автобіографією Юрія Макарова. Автор пише про витоки своєї самоідентифікації, історію усвідомлення себе українцем, дослідження власного родоводу. Це своєрідне зведення докупи усіх речей, які його сформували як особистість. Особливо цінним стає прочитання книжки зараз, коли всі після Майдану почали розуміти, що етнічність не тотожна національності.

♦ Роман-дослідження «Мрець у бункері» Мартіна Поллака. Ця неймовірно цікава книжка написана у дуже нетиповому для української літератури жанрі документальної прози. У ній автором белетристично викладено результати дослідження історії власного батька Герхарда Баста, який був штурмбаннфюрером СС. Батька Мартіна Поллака вбили після закінчення війни, під час втечі, і вся його історія була покрита мороком. У книжці автор намагається звести докупи всі думки і дані про свого батька, зрозуміти, якою він був людиною. Прикметно, що Мартін Поллак водночас уникає й осуду батька, і бажання виправдати цю особистість. Він, як справжній дослідник, підходить до цієї теми з максимально «холодною головою».

♦ Насамкінець згадаю книжку «Ірена Карпа — письменниця, співачка, мандрівниця», яку я упорядковувала. Автором усіх текстів є Ірена, я допомагала обирати, які її колонки включити у видання, намагалася дещо їх структурувати. Ми разом працювали над низкою сюжетів для її есеїстки, яка сюди також увійшла, а ще — записали інтерв’ю. Не інтелектуальне, а суто «за жизнь», але в тому й полягав наш задум. Книжка пародіює глянцеве видання — у ній багато фотографій, типова журнальна верстка. Це історія про легші прояви нашого життя, і я вважаю, таких видань нам бракує. Так само, як не вистачає автобіографій, написаних нашими митцями. Колись ця ніша заповниться, і я рада, що цим проектом долучилася до процесу.

Катерина ТОЛОКОЛЬНІКОВА