Корпус книжок, присвячених видатному українському поету, борцю проти тоталітаризму, політв’язню Василю Стусу поповнився ще одним особливим виданням. Це — «Птах піднебесний», спогади Світлани Кириченко, які побачили світ у видавництві «Смолоскип».

Варто нагадати, що Світлана Кириченко померла 22 квітня цього року. Вона теж була серед ключових постатей кола найвідважніших українських дисидентів, правозахисників, а її чоловіком є політв’язень Юрій Бадзьо. Свого часу Кириченко активно займалася розповсюдженням і зберіганням заборонених матеріалів, допомагала в’язням і їхнім родинам, передавала про них інформацію. Відважно і виклично поводилася під час «суду» над Василем Стусом, промовивши тоді знамениті слова про те, що вона свідчитиме лише на тому суді, на якому Стус буде обвинувачем.

«Птах піднебесний» — книжка, зосереджена на враженнях Світлани Кириченко від спілкування з Василем Стусом. А назва її — втілення емоцій від їхнього знайомства. Кириченко згадувала, як уперше побачила Стуса на вулиці, йшла за ним, і ця ще невідома їй людина здавалася справжнім легким неземним птахом. Взагалі піднесені й тремтливі емоції авторки постійно супроводжують поета в цих спогадах, і то не лише в героїчних, драматичних чи глибоко концептуальних моментах, а й у речах простих і побутових — звичайні зустрічі, спільні фотографії в гуртожитку, подорож до Москви плацкартом...

Психологія в «Птаху піднебесному» структурно домінує над історією. Відтак маємо не перелік документальних фактів, а сюжет емоцій, вражень, переживань. Підсумком якого логічно постає своєрідний психологічний портрет Василя Стуса у виконанні Світлани Кириченко. Хоч яким би був піднесеним, обожнюваним цей портрет, Стус у ньому зовсім не абстрактно-монументальний. Це жива людина з яскравими, часом парадоксальними рисами. Гордий, самовпевнений, але делікатний, вразливий, чутливий, але стійкий, інтелектуальний, однак не завжди пластичний, безмірно відданий обраній справі, долі та свідомий того, що ця справа і доля надзвичайно важлива, тож заради неї можна піти багато на що.

Безумовний захват Стусом не завадив авторці описати і ті його погляди чи риси, які можна назвати неоднозначними чи не близькими самій Світлані Кириченко. Наприклад, це те, як вона трактує його позиції з гендерного питання. Він, мовляв, говорив, що для інтелектуального, духовного спілкування є чоловіче товариство і література, а жінка — то зовсім інша сфера.

Зображує Кириченко і непорозуміння між Стусом та його сином-підлітком, згадує, як поет обурювався, що Дмитро думає лише про футбол. Вражали його й інші особливості перехідного віку.

Картина тих часів, запропонована Світланою Кириченко, — не однобока, а стереоскопічна, багатопланова. І якщо рівень правдивості якихось свідчень можуть підважити інші свідки (версії фактів і трактувань тут просто не можуть ідеально в усіх збігатися), то розмаїтість і діалектичність її підходу абсолютно незаперечні. Поєднання емоційної піднесеності, критичного мислення, уваги до деталей, методичності в спогадах Світлани Кириченко — річ відверто небуденна. Вона є достойним приводом звернути додаткову, особливу увагу до спадщини цієї людини.+

Олег Коцарев