Нова книжка Лариси Денисенко «Майя та її мами», що вийшла у «Видавництві», – про суспільство: відкрите та різноманітне, про прийняття «інших», про рівність та взаємоповагу. 

 Подібна книжка мала б з’явитися в Україні давно. Так давно, що нині, попри згадані в ній АТО та окупацію Криму, вже трохи застаріла. Застаріла, бо в світі, що стрімко змінюється, годі давати дітям готові рецепти. Тому замість ідеальної картинки світу любові, взаємоповаги й толерантності, яку змальовує ця книжка, хотілося б, щоб видання лиш наштовхувало на роздуми, тобто змушувало (вчило?) думати та робити власні висновки. Водночас так відверто й реалістично про те, що всі ми різні, в українській дитячій літературі, певно, не говорив ще ніхто. Тож в українському контексті книжку можна вважати навіть дещо революційною.

Назва книжки вводить в оману. Насправді йдеться в ній не про Майю та її мам, а про клас, у якому вчиться Майя. Це 4-й клас однієї з київських шкіл. І вчаться в ньому сімнадцять дітей.

Соля й Софія – сестри «з пробірки», Петро – ром, Раїс – татарин, Аксана – білоруска, і в неї померла мама. Софійка Друга живе з татом і новою мамою, її справжня мама поїхала до Австралії. Софійка Третя разом із мамою переїхала з Луганська, її тато зник на війні. Данилко також живе лише з мамою, але вони не шукають тата. Христина живе з бабусею, її батьки – на заробітках. Настя й Назар – двоюрідні брат і сестра, у них теж немає татів, вони живуть разом із мамами та бабусею. Кирило живе в інтернаті. Тимко живе за розкладом: тиждень у мами, тиждень у тата. Єва живе з мамою і вітчимом. Батьки Таїсії всиновили Левка, тепер вони брат і сестра. Ну а сама Майя живе з двома мамами, які люблять її та одна одну.

Історія кожного з однокласників займає два розвороти. Ілюстраторка Марія Фоя чудово обрамила коротенькі абзаци простого та реалістичного тексту малюнками з «геометричними» акцентами. Тож книжка виглядає симпатично й цілісно. Найбільше ж у ній зворушує дитяча безпосередність та життєрадісність, а ще – прямота й правдивість, із якою авторка, вустами Майї, пояснює сімейні ситуації однокласників. Тут немає «лелек» чи «дітей, знайдених у капусті», немає евфемізмів про сирітство та інтернат, а про померлих не кажуть, що «вони пішли на небо і стали янголами». Натомість тут є яйцеклітина і сперма, є донори, позбавлення батьківських прав, одностатева любов, війна та чимало інших реалій, які батьки не дуже люблять пояснювати. Хоча запитання після цієї книжки точно з’являться. І можливо, налаштувавшись на хвилю тексту, батьки наважаться дати на них просту й правдиву відповідь.

Ще у книжці є вчителька – пані Юлія (так, без по батькові!). Саме вона розповідає дітям, що «висміювати когось за зовнішність – дурне діло. Адже всі ми різні», що «справжня любов не ділить дітей на своїх і чужих», що «коли в когось усе по-іншому – це не привід ображати й насміхатися» та проголошує інші загальнолюдські цінності. Було б ідеально, якби така прогресивна вчителька була в кожному українському класі, а проте від оцих авторитетно задекларованих на сторінках книжки цінностей з’являється знайома оскомина. Колись так само авторитетно Володимир Маяковський пояснював, «что такоє хорошо і что такоє плохо». Можливо, якби книжка мала хоча б натяк на сюжет, герої, і передусім читач, у процесі його розвитку отримали б можливість дійти до цих цінностей самотужки. А отже, не лише зафіксувати їх як аксіому, а зрозуміти й відчути, що світ розмаїтий, і єдино правильного варіанту просто не існує.

Розповідаючи про однокласників, Майя часто звертається до читача, ніби намагається залучити його до розмови. Сподіваюсь, їй це вдасться. Адже попри закарбовані в тексті головні цінності, у книжці залишається ще багато недоказаного. Здається, авторка, ніби умисно, залишає за кадром майже всі емоції, які переживають діти в описаних життєвих обставинах. Лише Аксана сумує за померлою мамою та Єва переймається, чи любитиме її вітчим, коли мама народить сестричку. Так само переважно залишаються за кадром і особливості й таланти самих дітей. Окрім захоплень самої Майї, ми знаємо лише, що Петро гарно співає, а Єва найкраще у класі знає математику. Очевидно, що інші діти теж мають якісь захоплення та переживають певні емоції. Тож читач таки має можливість додати до цієї загалом готової картинки світу й кілька своїх мазків. Зрозуміло, що дитина проведе аналогії із власним оточенням, тож книжка дасть батькам чудовий привід для розмови.

Попри всі зауваги, «Майя та її мами» – оригінальне, якісне та важливе видання. А до таких завжди приглядаєшся особливо прискіпливо.

 Iрина Гищук