Незважаючи на її великий внесок у справу відкриття України світові, донесення до світової громадськості правди про репресії та Голодомор, в Україні вона досі майже невідома.

Ольга Нилівна Петрова (творчі псевдоніми — Ольга Гец, О. Г., Ольга Мак) народилася 1913 року в Кам’янці-Подільському. Родина невдовзі після її народження перебралася до Києва, тут пережили Першу світову війну, революції, визвольні змагання. Через постійні бої та голод мусили виїхати в провінцію. Певний час Петрови жили у селі Вільхівчик біля Корсуня. Одначе смерть батька й двох сестер стала важким ударом для сім’ї. Згорьована родина повернулася до Кам’янця-Подільського, де Ольга закінчила семилітню школу. Працювала вчителькою у сільських школах.

1931 року Ольга вступила до технікуму західних мов, що саме відкрився у Кам’янці-Подільському. Того ж року вийшла заміж за інспектора народної освіти Вадима Дорошенка. Молоде подружжя жило в Харкові, Кривому Розі, Ніжині, де Ольга стала студенткою літературно-лінгвістичного факультету педінституту. Професора Дорошенка кілька разів заарештовували, державні іспити Ольга складала вже в статусі «дружини ворога народу», тож отримала не диплом, а тільки довідку.

Під час війни Ольга з двома доньками через Галичину й Словаччину вибирається до Австрії. Там у таборі для переміщених осіб одружується з галичанином Миколою Гецем, невдовзі усі разом виїжджають до Бразилії — спершу до Ріо-де-Жанейро, потім до Куритиби.

Життя в Бразилії було нелегке, та ці роки для Ольги Нилівни були дуже плідні, бо саме там було написано усі більші твори письменниці: «З часів єжовщини», «Бог вогню», «Чудасій», «Куди йшла стежка», «Жаїра», «Проти переконань», а також численні нариси й статті.

1970 року Ольга Нилівна переїжджає до Канади, де на той час уже осіли її доньки. Одна з найвідоміших повістей — «Каміння під косою» — була написана вже у значно кращих умовах, ніж були в Латинській Америці. Самій Ользі Мак ця книжка подобалась чи не найбільше з усіх її творів. Варто згадати, що недавно ця повість вийшла у США в англійському перекладі (вид-во «iUniverse», 2011).

1993 року Ольга Мак уперше за довгі роки відвідала Україну. Побувала у Києві, Ніжині, Карашині, Вільхівчику, Каневі, Кам´янці-Подільському, Львові, Чернівцях. Вона зустрічалася з учителями, учнями й студентами, письменниками та науковцями, брала участь у лекціях, дискусіях і науковій конференції, присвяченій річниці Голодомору 1932—1933 років.

На жаль, хвороби не дали їй змоги довершити все, що вона хотіла зробити у цьому житті. Померла Ольга Нилівна 18 січня 1998 року в Торонто. 22 січня її поховали на цвинтарі Св. Володимира в Овквілі, Онтаріо.

 Ольга Мак намагалася змальовувати дійсність якомога достовірніше й переконливіше. Зокрема й через те, що їй довелося самій пережити жахіття голоду й війни, що бачила усе це вона на свої очі, читач відчуває її щирість. У своїх творах письменниця намагалася утвердити любов до Батьківщини, до нації, до людини. Важливим своїм завданням бачила Ольга Мак справу виховання українців, передовсім дітей та юнацтва, гідними високого звання Людини, як вона бачила її в своїх ідеалістичних мріях. Тому й дуже любила вона писати твори на історичну тематику, бо бачила, що історія зберігає лише те, що вартісне. Негідне уваги ж — зникає без сліду, і в пам’яті народній не закарбовується.

Віримо, що постать Ольги Мак, як і її твори, надовго закарбуються у пам’яті українців, і залишаться з ними — не на один день, а на десятиліття.