Анатолій Сумар (1933 – 2006) досі належить до загадкових і маловивчених художників епохи хрущовської «відлиги» кінця 1950 – початку 1960-х. Його картин не має жоден музей, а творчість була відкрита глядачам лише у 1990-у – після 27 років мовчання і забуття.

Архітектор за освітою, Сумар не вважав себе професійним художником і тому стояв дещо осторонь кола нині визнаних митців, які у 1960-і торували шляхи нового українського мистецтва. Так само він не ставив собі за мету йти проти системи або комусь щось доводити – вабив лише живописний експеримент. Своє захоплення Сумар пояснив так: «Виникло бажання випробувати свої сили, бажання переконатися, що можна робити інший живопис, не такий, який визнавався офіційно».

Вирішальний вплив на формування неповторної манери Анатолія Сумара мало модерне європейське мистецтво, яке він міг бачити у музеях Москви та Ленінграду, зокрема творчість Пабло Пікассо (вітчизняний авангард тоді ще ревно утримувався у «спецфондах» музеїв). До живописного почерку, вочевидь, доєдналося мислення архітектора – відтоді композиційне, пластичне та колористичне осягнення простору стало основною темою творчості митця. Однак саме через присутність місця, його фізичних вимірів і вражень від нього живопис Сумара не втрачає  зв’язку з реальністю та не переходить в категорію чистої абстракції.

Всупереч прагненню лише писати, уникаючи публічності, суспільно-політичні реалії 1960-х вторглися у життя Сумара. В 1963 році його, захопленого митця, звинуватили в тому, що він «вже довгий час нахабно популяризує формалізм і сам наслідує абстракціоністів... Якщо на подібні факти не звертати уваги і не вживати своєчасних необхідних заходів, то вони можуть завдати великої шкоди розвитку радянської літератури і мистецтва». Можливо, були й інші мотивації, але ця історія посприяла тому, що на довгі десятиліття Сумар перестає займатися живописом. Але за 6 років було створено близько 50 потужних праць, що сформували головний доробок художника.

Виставка в Національному художньому музеї України представить твори художника, написані до 1963 року, дослідницький цикл «Колір та музика», створений в середині 1960-х, та роботи, написані після 1989. Сподіваємось, цей проект стане важливим кроком не лише до відкриття і розуміння митця, а й цілої епохи.

Куратор Валерій Сахарук