Виставку присвячено історії створення одного з наймасштабніших монументальних творів радянського модернізму — «Стіні Пам’яті», авторами якої стали Ада Рибачук і Володимир Мельниченко.

Сьогодні трагічна доля цієї колосальної за задумом роботи постає своєрідним знаком епохи подвійних стандартів і боротьби з інакодумством, коли в бетон було замуровано творчу свободу.

В експозиції буде представлено фотографії, де зафіксовано етапи багаторічної праці художників, які винайшли унікальну техніку створення бетонних рельєфів із застосуванням «плетіння» зі сталевих дротів, документи та матеріали справи про знищення знакового витвору монументального мистецтва, а також скульптури Ади Рибачук і Володимира Мельниченка.

Історія «Стіни Пам’яті» — один із найдраматичніших епізодів у вітчизняному післявоєнному мистецтві. Навесні 1982-го тринадцять років кропіткої праці, унікальні барельєфи двохсотметрової стіни, в яких закарбовано життєвий шлях людства, було забетоновано згідно з постановою: «Рекомендовано ліквідувати». Роботи велися вдень і вночі, аби «Стіну Пам’яті» було замуровано до початку святкових заходів на честь 1500-річчя Києва. Незбагненне, безглузде та блюзнірське рішення було виконано, незважаючи на численні звернення листи й пропозиції навіть із-за кордону.

«Ми робили на цій Стіні — або намагалися робити — все, що любили, кого любили — те, що пов’язувало нас із життям, — те, що і складало для нас поняття — життя…», — написала Ада Рибачук 4 травня 1982 року.

Протягом тривалого часу художники боролися за розчищення замурованих рельєфів. У 2010 році не стало Ади Рибачук. Нині Володимир Мельниченко продовжує боротьбу і представляє виставку, присвячену насамперед Пам’яті — пам’яті Ади, пам’яті Стіни, пам’яті Пам’яті.