Хорватський письменник Зоран Ферич (по-хорватськи: Zoran Ferić) народився 2 червня 1961 року у хорватській столиці Загребі (тоді – Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, тепер – Хорватія). Закінчив відділення літератури (кроатистика) філософського факультету Загребського університету. Працює викладачем в одній із загребських гімназій, викладає хорватську мову та літературу.

Зоран Ферич належить до ґенерації письменників, які у другій половині 1980-х рр. об’єдналися навколо часопису «Quorum». На той час і припадають його перші публікації. Та першу збірку оповідань «Полапка Волта Діснея» («Mišolovka Walta Disneya», 1996) він видав аж приблизно через десятиліття, коли «кворумівці» вже не трималися купи, втративши спільні орієнтири. Потім вийшла книжка «Чотири сезони» («Quattro stagioni», 1998; вибір оповідань, спільно з Мирославом Кішем (Miroslav Kiš), Робертом Млинарецом (Robert Mlinarec) і Борисом Петричем (Boris Perić)). Збірка оповідань Зорана Ферича «Ангел в офсайді» («Anđeo u ofsajdu», 2000) вже цілком виявила його індивідуальність.

Як відзначала критика, проза Зорана Ферича «ґрунтується на абсурдних та химерних ситуаціях, випадковостях, а також на захопленні автора та персонажів його оповідань хворобливим і фізіологічним». Роман Зорана Ферича «Смерть дівчинки із сірниками» («Smrt djevojdce sa zigicama», 2002) побудований за схемою детективної розповіді. У ньому дія відбувається у замкнутому острівному антуражі, ситуації є доволі типовими як на детективний жанр, обіграні вони вміло та вправно. У романі «Діти Патраса» («Djeca Patrasa», 2005) оповідач-автор стає відвертішим і чуттєвішим. Вийшли ще книжки Зорана Ферича «Лист звільнення» («Otpusno pismo», 2003), «Симетрія чуда» («Simetrija čuda», 2007), «Календар Мая» («Kalendar Maja», 2011).

Літературна критика не завжди прихильна до Зорана Ферича, критики його звинувачують у тому, що він у своїх творах надто вже сильно акцентує увагу на людській фізіології та хворобах. Сам Зоран Ферич виправдовується, що таким чином намагається звернути увагу суспільства на його болячки. Про «тілесність» своєї прози сам Зоран Ферич так висловився в одному інтерв’ю: «Я дуже багато пишу про тіло. Але це тому, що у свідомості людей 90-х і початку цього століття тіло грає дуже важливу роль. Дуже часто своїх персонажів я обмежую лише тілом, тілесними недоліками або хворобами. Тим всім я хочу показати, що це, власне, і є хвороба суспільства, яке обмежує людей тілом. Якщо люди на якійсь вулиці мають безногого сусіда і не знають його імені, вони скажуть “оцей безногий”. Це проблема, яка не є лише хорватською. Хоча частина нашого менталітету – знущатися з людей, які є хворими чи божевільними. В далматинських містах кожне місто має свого божевільного. Когось, з кого усі знущаються, з кого він знущається, і це, власне, впливає на творення нової спільноти. Я про це пишу».

Оксана Жила так висловилась про прозу Зорана Ферича: «Його оповідання ґрунтуються на абсурдних і химерних ситуаціях, “невипадкових випадковостях”, трагічних непорозуміннях, а також на захопленні хворобливим і фізіологічним. Так, його твори перевантажені описом смерті та ставлення до неї інших. Він акцентує не стільки на потворності-випадку, скільки на потворності-рішенні. На тлі відверто натуралізованих сюжетів і позаземної еротики перед читачем постає ретельне намагання зануритися углиб життя, де, як не парадоксально, завжди чатує смерть».

На думку Марти Василів, «злегка дивакуватих героїв Ферича об’єднує бажання пошуку ідеального: хтось шукає бездоганне, а тому примарне кохання, хтось – своє місце в ідеальному пейзажі, хтось – ідеальне трактування далеко не ідеальних подій. У літературному світі Ферича диво дорівнює ідеальному, і воно час від часу з’являється, “замасковане брудним кольором хаосу”. Тому автору можна пробачити надмірне захоплення брутальним та хворобливим – адже світ, за Феричем, має аморфну форму: і те, що є потворним, за хвилину може перетворитися на прекрасне».

Зоран Ферич є лауреатом премії ім. Ксавера Шандора Джальського (2000), премії газети «Jutarni list» за найкращий прозовий твір (2001), літературної премії «Kiklop» за найкращий прозовий твір року (2012).

Зоран Ферич вважається одним із найконтроверзійніших письменників сучасної Хорватії.

У вересні 2007 року Зоран Ферич був учасником Форуму видавців у Львові, спілкувався з українськими письменниками, дав декілька інтерв’ю для засобів масової інформації.

Українською мовою окремі твори Зорана Ферича переклали Зоряна Гук, Олексій Василенко, Наталя Чорпіта, Юрій Винничук, Олена Концевич, Соломія Вівчар.

Оповідання «Ангел в офсайді» і «Блюз для пані у червоні плями» були надруковані в антології сучасної хорватської прози «Хорватська мозаїка» (Харків, 2006), окремим виданням вийшла збірка оповідань «Полапка Волта Діснея» (Львів, 2008).