Лірична авторка  Тетяна Таланцева - ровесниця сучасної української державності  - намагається розібратися  не лише у почуттях закоханої людини, а сенсі нашого існування:

десь на розпуттях

зірок і метеликів

вороном чорним

будуть трикрапки

злітати з порожніх

неписаних аркушів…

Михась Ткач в оповіданні «Комп’ютерний смог»  розкриває тему захисту України у часи сучасної неоголошеної війни  із незвичного ракурсу. Новеліст досліджує психологічні  впливи на юнаків, які так і не стали чоловіками, а зупинилися в громадянському  та патріотичному розвитку. Це про втрачене покоління, яке виросло в тепличних умовах  і  не бажає з нього виходити.

Часопис друкує добірку поезій Антоніни Корінь «У моєму селі вже немає села»:  «І вас, як батьків, тут життя додавило. Ні вас, ані хат, пощезали й могили. Нема вже кому ні копать, ні гребти, Тут вічна робота вам гнула хребти».

Дух канадських прерій сторічної давнини дає змогу відчути вестерн «Вуйко Метро». Його автор виходець із Чернігівщини, а нині житель Канади - Станіслав Настенко. Він занурює читача  в оповідання про контрабандистів, які возили спиртне з Америки: «Усі газети в Альберті наступного ранку були розкуплені. Клерки в Лезбріджі, Королівські вершники в Форті Маклауд і колоністи-протестанти в Кардстоні з рук у руки передавали передовицю про зухвалий напад  на залізниці».

Добірка  поезій Ольги Смольницької починається  віршем «Поету: білий гіацинт – чорний гіацинт»: «Що творення – це завжди ешафот, Для тебе наготований жарот».

Владислав Савенок пропонує читачам іронічно-гумористичні погляди на виховання - «Книги чи гроші?». Це уривки з автобіографічної  повісті «Листи до онука»:

«Це у нас, українців, у крові – слухати дружин, кивати головою і виловлювати з усієї балаканини тільки малесеньке зерно істини. До речі,Молодший, це в нашому народі є одним із секретів щасливого сімейного життя. Про інші – ще розповім.»

Микола  Романюк запрошує прочитати оригінальні добірку  поезій «Світ змілів, світ змалів, Він відцвів, наче вишня...». Це свого роду  «розмова» з Санею :

«Саня, світ цей складний, мов японське судоку,

Докери, як і сотні років тому, розвантажують доки,

Садівники викорчовують ветхі сади,

Злодії замітають свої сліди...

Діти рабів стали рабами смартфонів,

Смітники стережуть Бороди і Сіфони,

Людство укотре дійшло до якоїсь межі,

Бережи себе, Саня, чуєш мене, бережи...»

Тетяна  Стеценко в оповіданні «Ранковий дощ» розповідає історію переселенки з Луганщини і про те, що тримає людину і надає смисл життю. Хоча раніше життя героїні оповідання будувалося зовсім за іншими принципами: «Так і жили: Емма за принципом «мовчи і терпи – така твоя бабська доля». А Віктор – «я мужик тут і господар, а ти – ніхто, й нічого твого тут нема!»

Часопис закінчує друкувати гостросюжетну кіноповість  Валерія Коноша «Нащадок». У ній перегукуються події козаччини та сучасних «лихих дев’яностих».

Анатолій Ролік  надає можливість почитати в його перекладі оповідання «Центральноєвропейський  урок». Його написав Крістоф Рансмайр з Перемишля: «Фінал боротьби за Перемишль був передбачуваним, як і кінець усієї боротьби за утопію: поляки, звичайно, не змирилися з переходом Пшемисля під владу України».

«Літературний Чернігів» друкує відгук Сергія Потапенка на книгу «Микола Гоголь в німецькій науковій та художній літературі: антологія», написану   також Анатолієм Роліком.

Ігор Роздобудько пропонує розвідку «Стародубські «Осінні журавлі»  та переклади з російської віршів Олексія Жемчужникова - правнука останнього українського гетьмана XVIII століття  Кирила Розумовського. До речі, Жемчужников народився на історичній українській землі Стародубщині, що тільки з 1919 року стала російською. Він і написав сумні та журливі «Осінні журавлі», які  спочатку співали емігранти після 1917 року по Європі та Америці, а, починаючи з 30-х років, стають гімном радянських політв’язнів.

Станіслав Маринчик  у рубриці  «Видатні земляки» подає спогади «Голос української нації» про вихідця з Чернігівщини, письменника Юрія Мушкетика, який увійшов у літературу в молоді роки: «На час видання першої книжки «Семен Палій» дебютанту ще не виповнилося і 25 років».

У рубриці  «Ювілеї»  часопис  подає спогад  Олександра Олійника «Віра, яку не похитнув час» з нагоди 85-річчя від дня народження чернігівського прозаїка Петра Дідовича, автора кількох ще не поцінованих книг.

Олександр Забарний у  нарисі «Шляхом Прометея»  розповідає про доцента кафедри педагогіки та психології, тоді  ще Ніжинського педагогічного інституту у 1960-х роках, Івана Бенедиктовича Бровка і про згуртоване ним середовище української інтелігенції у вузі цього міста.

Часопис друкує в рубриці «Твоя мала  батьківщина»  есей головного редактора   «Літературного Чернігова»  Михася Ткача – «Менщина – моє натхнення».

«Подивилось небо крізь зорю…» - так називаються спогади Володимира Сєнцовського про зустрічі  з поетом, режисером, актором, сценаристом Миколою Вінграновським під час його перебування на Чернігівщині.

Віктор Божок  у рубриці  «Цікаві зустрічі»  розповідає про просвітянську зустріч з київським письменником, журналістом, доктором філософії Сергієм Козаком - «Українець, який відкривав Америку в 90-ті роки, працюючи там головним редактором». 

Олександр Молибога гортає архіви  КДБ  у дослідженні «Схаменіться, запугані нещаснії люди…»  і розповідає Леоніда Малечу, який у 1940 році протестував проти сталінської системи і писав та розповсюджував листівки проти неї зі своїми двома товаришами. Усі троє були засуджені.

У розділі «Рецензії»  часопис друкує відгук Володимира Кузьменка «На стику роси і сонця…» на книгу  Миколи  Ткача «Вербове коріння».

Надія Гаврилюк пропонує читачам рецензію на книгу  Олександра Астаф’єва, який у жовтні 2020-го пішов у засвіти, «Розмова з бігуном на довгу дистанцію: вибрані есеї, статті, нариси». Книгу упорядкували син  та дружина письменника.

Схожа доля і у книги поезій Лесі Поліщук «На перехресті випадку і долі». Її авторка уже не потримала книгу віршів у руках, видану коштом її однокурсників  ще  Ніжинського державного педагогічного інституту імені Гоголя. Рецензію «На грані світла і пітьми…» написав Олександр Забарний.

«Глибинність образів і вічність України» - так називається рецензія  Віктора Миколайчука на книгу Андрія Гудими  «Україна  - це доля», яка містить п’ять романів і стільки ж поем

про пам’ятних і відважних народних полководців Івана Богуна, Максима Кривоноса, Устима Кармалюка, Северина Наливайка, героїчних ватажків Івана Гонти і Максима Залізняка, гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепу…

Часопис подає рецензію Михайла Василенка «Багряне сонце» Михайла Стасюка»  про двотомник цього автора «Люди з кременю і світла», що є  своєрідним доповненням української трагічної історії та повчальним для майбутніх поколінь.

Сергій Дзюба  подає  допис «Геніальна людяність Айдарбека Сарманбетова» про  книгу  киргизького письменника  «Людина без Батьківщини» , яку переклав українською  разом з Володимиром  Віхляєвим і сприяв її друку у  чернігівському видавництві «Десна Поліграф».

Микола Гринь  подає рецензію «Ми будемо ще жити й жити…» на книгу  поезій  Наталки Фурси «…ані вирію, ані скиту…»:  «…назва збірки розпочинається і завершується інтригуючими і загадковими трикрапками».

Віктор Божок  пише про творчий доробок  Андрія Гудими , зокрема його роман у віршах «Браїлівська рапсодія» про творчість композитора Петра Чайковського у Браїлові, де митець створив ряд музичних творів.

Часопис  друкує дві сторінки «Думок вголос»  Леоніда Луцюка: «Літературний твір без соковитої української мови, без говірок, діалектів у розумних межах і суржиків – це дерево без коріння, це страва без солі, це рафіноване, застигле словосполучення…»

На сторінці для дітей  їх порадує Олександр Штань. Він пропонує сучасний  і віршований переспів відомої казки «Колобок»: «Якось хлопчик ще маленький І слухняний, і гарненький Радо діда привітав, Чемно, лагідно прохав: – Розкажіть мені, дідусю,І про себе, й про бабусю, Як бабуся вам спекла Чарівного колобка…». Діти потішаться оптимістичним закінченням  казки J .

Редколегія «Літературного Чернігова» глибоко сумує з приводу передчасної смерті одного з активних авторів журналу Олександра Григоровича Астаф’єва і висловлює глибоке співчуття його родині та друкує слово «Пам’яті товариша», написане  колегою з Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Олександром Забарним.

На закінчення номера – пісня «Де б не бував»  на слова Миколи Ткача, музика Андрія Ткача та  ноти до неї.

На першій сторінці обкладинки – церква Архістратига Божого Михайла в селі Полонки Прилуцького району Чернігівської області.

Погортати часопис можна за посиланням: https://issuu.com/home/published/litche_4-2020