Її видавцем є Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ, під час якого 6-9 вересня 2012 року збірка і буде презентована. А наразі Андрій Любка ділиться своїми поетичними і любовними секретами.

– Минуло не так багато часу з виходу твоєї прозової книги «Кілер», а вже на черзі збірка віршів «Сорок баксів плюс чайові». Коли ти встигаєш писати, та ще й такі різножанрові твори?

– Удень і вночі (сміється – авт.). Насправді це дві різні книжки: «Кілер» – оповідання, а «Сорок баксів плюс чайові» – вірші. Моя остання поетична збірка «Тероризм» вийшла на межі 2007-2008 рр., тобто чотири роки тому. За цей час я й написав свої «бакси» – приблизно пʼятдесят віршів. Тобто, якщо їх поділити на чотири довгих роки, то вийде, що я таки нестерпно мало пишу. Заспокоюю себе тим, що одразу, так би мовити, пишу вибране. Тобто, тільки ті вірші, які не можу не написати. «Кілера» я теж писав кілька років, не поспішаючи, аж поки ці оповідання не склалися в книжку. Загалом я працьовитий, до того ж підганяю себе тим, що Артюр Рембо в моєму віці віршів уже давно не писав. І взагалі в мене постійне враження, що я нічого не встигаю.

– Обкладинка книжки, на якій зображено зім’яте ліжко, недбало знята жіноча сукня, відкоркована пляшка вина, розкидана косметика, а також назва книги «Сорок баксів плюс чайові» виразно натякають на зміст віршів – для дівчат і про дівчат. Які секрети жіночої душі розкриває тут найзавидніший жених Закарпаття?

– Все не так просто. Правильно, на обкладинці – порожнє, зімʼяте ліжко. Порожнє ліжко – це кінець історії, крапка. Воно холодне, там нікого немає. Залишилися якісь сліди – та ж сукня, косметика, келих, а людей немає. Щось у цій кімнаті, на цьому ліжку відбувалося – хтось був щасливим, хтось був нещасним, але зараз вже нічого, крім холоду, не залишилось. Читач може уявити всю історію, вигадати свою версію подій. Хтось захоче – і це ліжко буде символом щастя, бо закохана пара разом пішла до душу, їм добре. Хтось інший захоче і уявить, що тут відбулася сварка, було розбите серце. Хай кожен намалює свою картину. Фотографію для обкладинки зробила Юля Вебер, і мені здається, що їй це вдалося блискуче. Бо ця обкладинка є великим знаком запитання, вона інтригує, а це саме те, про що мені йшлося. Щодо секретів жіночої душі, то до них я ще навіть не наблизився, потроху намагаюся хоч свою розшифровувати, та й то погано виходить. Назва книжки – це своєрідна метафора того, що в житті за все потрібно платити, часто навіть з чайовими, тобто надлишковими. Платити за все – за любов і прозріння, за ганьбу і за славу.

– Серед інших видавництв ти обрав MERIDIAN CZERNOWITZ, який, в принципі, і не є видавництвом. Чому так сталося?

– Мені здається, ми просто знайшли одне одного. Так часом трапляється в житті. Меридіан – це фестиваль, який має видавничі проекти. Але найважливіше: MERIDIAN CZERNOWITZ – центральноєвропейська філософія пошуку і відновлення того духовного багатства, яке усі ми мали і потім загубили. Це імпонує мені. До того ж, Меридіан не тільки шукає культуру в минулому, в історії, він створює її зараз – актуальну, живу, модну. У цьому ми спільники, побратими.

– Кому присвячена більшість віршів з нової збірки – омріяному ідеалу чи конкретній дівчині/дівчатам?

– Так я у всьому й зізнався одразу (сміється – авт.). Ця ж інформація потім неодноразово буде використаною супроти мене! Скажімо так: я пишу вірші, бо вони є в мені чи в повітрі, яким я дихаю. У цьому світі є прекрасні подразники, які прискорюють, стимулюють цей процес. До найефективніших таких подразників і належать жінки. Я взагалі все життя люблю одну-єдину жінку, просто вона весь час змінюється. Якщо ж говорити серйозно, то краще про таке не говорити, хай хоч щось, хоч якась таємниця залишиться тільки моєю, а вірші хай будуть читачам. Зрештою, прочитавши книжку, зовсім неважко буде розшифрувати для себе і уявити ту людину, від якої в мене завмирає дихання.