Завданням було графічно зобразити спадщину людської мудрості, втілену в прислів´ях. Кожен плакат містить приказку або ємкий вислів та його асоціативну візуалізацію. У добірку увійшла навіть робота-данина річниці Голодомору 1932-1933 років. Більше про свої мотиви та висновки розповів автор проекту.

- Розкажи про ідею, концепцію проекту.

- Проект мав бути технічно простим, щоби не забирати багато часу на виконання, яскравим за кольорами, для привернення уваги та новаторським, оскільки я не знаю жодного аналогу плакатів для приказок ні в нас, ні на Заході. Будь-що, що містить українську тематику, здатне піарити країну в світі – як позитивно, так і негативно. І ще у ньому мав би відчуватися авторський почерк. Виходячи з цього спробував візуалізувати деякі прислів’я і приказки, які чимось впали в око – причому не буквально, а настроєво. Щоби передати атмосферу стислого і концентрованого висловлювання.


- Ти написав на своїй сторінці, що цей проект був для «самодисципліни, витримки та призвичаювання щось робити». Для чого це потрібно творчій людині?

- Творчість іде зсередини, але навіть у водогоні й колодязях часом пропадає вода. Я часто хибував на недотримання дедлайнів через вичерпування творчих можливостей. А добровільний примус до тривалої щоденної неоплачуваної роботи мусив би допомогти в цьому. На Заході зобов’язання робити щось щодня – популярна забавка для дизайнерів і художників, але при тривалих термінах майже всі сходять з дистанції. В мене вже був досвід з 2011-го року, коли я хотів повторити подвиг Брока Девіса і робити щось щодня весь рік, але після першого ж місяця я зійшов з дистанції. Тому зупинився на форматі 30 днів – 30 картинок.

- Чому для текстового супроводу обрав саме українські приказки? За яким принципом їх обирав?

- Направду, там не тільки українські, є пара авторських, які маскуються під народні і кілька іноземних, поданих в українському трактуванні. Всі вони взяті з інтернету, але дещо підказували френди по мірі наповнення проекту. Обирав менш відомі, незаїжджені, часом парадоксальні приказки, ті, по прочитанні яких формувався чіткий візуальний образ, придатний для втілення в рамках концепції.


- Проекти «для себе», для власного саморозвитку, можуть бути прибутковими?

- За правильних умов все може бути прибутковим. Дивлячись хто і що робить. Зрештою, для початківця — це ідеальний спосіб швидко наповнити портфоліо і показати, на що спроможний. Якщо після приватного проекту підуть комерційні замовлення – це можна вважати прибутком? А якщо проект стане вірусним у соцмережах, призведе до інтерв’ю і зацікавлення, скажімо, галерей? Навіть якщо єдиним наслідком самовідданої праці буде розуміння спроможності такої праці, цим вже варто займатися.

- Чи сам збираєшся отримати якийсь прибуток з цього проекту?

- Залежить, в чому виражатиметься цей прибуток. У грошовому відношенні – навряд чи, ці картинки зле надаються до друку на поверхнях, а традиція друкованих постерів у нас надто нерозвинена. Натомість по всіх інших параметрах я вважаю проект успішним. Особливо, якщо вважати це початком чогось більшого.

 -Як зручніше працювати фрілансеру– шукати попит на свою пропозицію чи навпаки?

- По життю виходить і так, і так. Далеко не з усіма замовленнями вдається впоратися, але шукати такі потрібно – вони виявляють твої слабини і підказують, що у собі маєш розвивати далі. Як нещодавно прочитав в інтерв’ю Стефана Заґмайстера, ідеальний варіант – працювати з тими замовниками, які знають «що» і наймають тебе, бо не знають «як». Мені на таких щастить. А ще часом треба відмовлятися від замовлень – не тому, що не впораєшся, а бо завжди має бути нижня межа, за яку ти вже не повертатимешся. І ця межа, що логічно, має постійно зростати. А верхньої не має бути взагалі.

- Які висновки для себе зробив після цих 30 днів?

- Що вода камінь точить, терпіння дає уміння, великі досягнення – лиш результат завзяття та наполегливості, а держатись треба за гриву, бо за хвіст не вдержишся. Що хто за чим ходить, те й знайде, тихше їдеш, далі будеш, а на гниле та на гірке — нема приправи. Ну і звиніть, що неголосно, зате довго.

  Фото: avtura.com.ua та з персональної сторінки Іллі Стронґовського на фейсбуці