Пише про те, чого не треба робити, щоб стати щасливим. Про експерименти й про естетичні переконання, про гарпій та про драконів повідала нам «молода королева метафоричного слова» у закулісній розмові, відразу ж після презентації «Серця гарпії».

- Відразу ж ставлю питання, аби потішити цікавість жінок і заздалегідь застерегти чоловіків – Ви ГАРПІЯ? І хто така гарпія для Вас – зла й сварлива жінка чи, апелюючи до давньогрецької міфології, богиня вихру та збурення?

- Боронь Боже, яка ж я гарпія? Я – фея (сміється). У романі я пояснюю своє розуміння жінки-гарпії. Але не слід шукати стовідсоткову тотожність між мною і Яркою. Головна героїня – розумна і більш морально гнучка, а я часто гальмую.

- Ви – personagrata серед  натхненних фантастів, Вас називають українською фабрикою інтелектуального мейнстриму, чи став роман «Серце гарпії» для Вас експериментаторським – чи то в сенсі жанрових особливостей, чи то тональностей, чи то самого стилю?

- Не фабрика я, а маленька частинка цієї фабрики. Звісно, я намагалася вкласти щось нове в цей роман, письменнику цікаво експериментувати – спробувати себе в багатьох напрямах. Нове тут те, що є конкретне місце, конкретні люди, все впізнавано, мінімум вигадки, акцент робиться не на містичності, як у попередніх творах.

- Минулоріч за «гарпію» Ви отримали спецвідзнаку як за соціально-психологічний твір. Скажіть, будь ласка, як соціолог за освітою: чого має бути більше – літератури в житті чи життя в літературі? І чи потрібне українській сучасності «мистецтво заради мистецтва»?

- Потрібне і те, і інше (про літературу і життя). І побільше. Не так і багато літератури, треба заповнювати порожні ніші новими жанрами, новими людьми. Умберто Еко говорив: «Хороший автор створює свого читача». Нові речі можуть створити попит.

Мистецтво заради мистецтва – це твори, не зорієнтовані на кон’юнктуру. Щось типу, я сиджу в своїй вежі без жодних ознак життя. І хоч ці тексти можуть мати пристойну мистецьку цінність, вони далекі від читача, бо з самого початку націлювалися на щось інше.

- Ви не раз позиціонували себе як агендер (особистість, яка не керується правилами рольової поведінки, стереотипно чоловічої чи стереотипно жіночої). Як ви оцінили як мистець цьогорічний фільм-переможець на Каннському кінофестивалі? І чи змогли б Ви свої психологічні переконання покласти на не зовсім типову життєву історію і створити щось подібне для української літератури?

-Якщо Ви говорите про одностатеве кохання, то подібні теми я вже підіймала в своїх оповіданнях. Це питання дуже складне і цікаве водночас. Але я сповідую таке твердження – чим більше в світі любові, тим краще. І так забагато відчуження. Соцмережі підігрівають і пришвидшують це відчуження. Тому треба більше любові (всякої), щоб повернути тепло в стосунки. Щоб усім стало краще.

- А чого ніколи не напишете?

- Ніколи не писатиму жахів. І не тому, що цей жанр поганий чи мені не до смаку. Річ у тому, що я дуже ляклива. Мені буде не до снаги осилити таку роботу (сміється).

- Ви із юних років почали подорожувати світом, а досить скоро робити навіть мистецькі поїздки, часто повертаючись із дипломом чи іншою нагородою. Яке місце серед Ваших трофеїв займає «літературна корона»? Як цей статус вплинув на подальшу творчість і чи покладаєте особливі надії та переживання на цьогорічну церемонію?

- «Корона» прижилася чудово. Але однієї книжки як відправної точки – замало. Потрібно більше докладати зусиль, щоб чогось досягти. До «Коронації слова» у мене вже були дві книжки, але про них ніхто не знав. «Коронація» створює комунікативний ефект і дає можливість не зникати.

- Ваша творчість – метафорична й символічна, часом афористична. Проза взяла багато від ліричного начала (хоча й не дивно – ви майстерний лірик). Чи має письменник залишатися «найреальнішим фантомом», «священною суттю гріха» впродовж всього життя (хоча би творчого)?

- Людина осмислює своє існування на межі світів раціональне-ірраціональне. Автор має усвідомлювати, що ми живемо на цій межі. Усвідомлювати краще за інших. Автор більше контролює цю межу і дає читачам орієнтири.

- Знову питання від жінки – як поживає «підземелля з драконами» Марини Соколян? Чого чекати читачам?

- Нових дракончиків, звісно (сміється). Прагну до нового. Подивимося, чи готовий до цього вже мій читач.

- Відкрийте секрет «грішної і безкарної, серцеривної насолоди існуванням!» (фрагмент із «Цурпалок»)?    

- Секрет – у пристрасті й коханні. Потрібно не боятися, часто щастю заважає страх. У кожного страху є свої корені, тож треба розібратися з ними, і тоді все буде добре.