Свого часу, здобувши освіту інженера-електрика, вона пірнула у пошук себе: спершу захопилася йогою, а згодом – і живописом. Результати багаторічного розвитку виправдали сподівання. Так, мисткиня почала брати участь у групових виставках, як ось в Інституті проблем сучасного мистецтва. А днями порадувала киян першою персональною експозицією.

Побував на виставці і "Буквоїд" та, скориставшись нагодою, поспілкувався з художницею – про силу творчості у різних її виявах.

З чого почалося ваше захоплення живописом?

За освітою я – інженер-електрик, і все життя чомусь вчуся. Пошук себе привів мене у трай-йогу, котру свого часу почала викладати. А з часом у мене з´явилося бажання навчитися малювати. Подорожуючи, я бачила картини визнаних світом художників, і розуміла, що якби вміла малювати, то хотіла би написати те, що зображували вони. І ось одного разу випадково натрапила на оголошення про заняття з малювання. Я туди подалася – і вирішила продовжити почате. Потім пішла далі – мене захопила акварель, вона подарувала мені неймовірні відчуття. З часом познайомилася з художницею Юлією Дубовик. Закінчивши в Іспанії школу сучасного мистецтва, вона відкрила в Києві дитячу художню студію. Я, у свою чергу, відвідувала її індивідуальні заняття, і саме завдяки їй повірила в себе. А коли вчитель вірить в учня, це дуже окрилює. Так я почала малювати більш складні картини, копіювати полотна Леонардо да Вінчі.

І згодом вас запросили викладати у студії?

Так, я викладала для дітей. Однак свого часу Юлії стало тісно в Києві, тому вона поїхала на навчання до Нью-Йорку. Я ризикнула продовжити її справу – керівництво студією. Звісно, було непросто, адже підприємництвом я ніколи не займалася. До того ж довелося активніше розвивати свою майстерність як художниці. Перші півроку я денно і нощно працювала над собою. І, звісно, зараз не зупиняюся на досягнутому.

Що важливо, виключно задля грошей я не зробила би на цей крок. Передусім моя мета – передати те, чого сама навчилася, залишитися по собі слід. Думаю, що жодна справа не розвиватиметься без внутрішньої любові до неї. І ось за два роки керування студією я організувала чотири виставки дитячих картин. Це також цікавий досвід, адже всі демонструють результат роботи, бачать себе та інших,  і це стимулює на подальший творчий розвиток.

Зважаючи на вашу життєву історію, як відчуваєте, вам бракує повноцінної художньої освіти за плечима?

Знаєте, я завжди відчуваю брак знань. Однак заразом це відчуття стимулює рухатися вперед. Я періодично відвідую майстер-класи художників із академічного малюнку, навчалася у Школі сучасного мистецтва Вікторії Бурлаки. До того ж прошу своїх знайомих передавати свій досвід мені та іншим, наприклад, це стосується майстер-класів із сучасного мистецтва, гіперреалізму.

На початку нашої розмови ви загадали, що займаєтеся йогою. Вона вливає на вашу творчість?

Так, досвід у йозі мені допомагає. Ідеї гуманізму, просвітлення я втілюю у своїй творчості. Трай-йога відкриває внутрішній, природний потенціал людини. І саме природні здібності я намагаюся розвивати у кожного свого учня. Одна справа готувати його до вступу в художню академію – тут вимогливість значно вища. Інша справа – допомогти йому відпочити і відчути задоволення від самого процесу малювання, ось тут підхід має бути м´якішим. Тож моє вміння відчувати сприяє кращій комунікації з учнями. А ще для мене важливий зв´язок вчитель – дитина – батьки. Адже батьки мусять розуміти своїх дітей і допомагати їм на творчому шляху.

Коли відчуваєте себе особливо щасливою?

Коли є результат і його помічають інші. А також мить творчості – задоволення від того, що втілюєш свій задум. Тоді я навіть не боюся, що це можуть не оцінити. Головне – те, що я відчуваю і виплескую на полотно.

Картини яких художників є для вас взірцями?

Леонардо да Вінчі – його творчість, його особистість дуже впливають на мене. Захоплює підхід, гуманізм цього митця. А також Вінсент ван Гог, полотна якого треба бачити наживо – вони не можуть залишити глядача байдужим.

Тамаро, а сучасним мистецтвом цікавитеся?

Намагаюся. Ось нещодавно відвідала виставку Івана Марчука – і вона викликала потужні емоції. Дуже сильно. Не всі сучасні художники так на мене впливають.

Взагалі яку картину можете назвати "сильною"?

Сильна картина – та, яка залишається у душі, та, яку ти відчуваєш. Тому своїх учнів я закликаю передусім відчувати те, що вони пишуть, а не механічно щось зображати, копіювати.

Які техніки вам найближчі?

Олівець, акрил. Однак найбільше мене надихає акварель і масло, і саме в цих техніках хочу продовжувати працювати. У майбутньому також планую експериментувати зі змішаними техніками.

А як щодо тем?

Наразі проходить моя персональна виставка-продаж у Лютеранській церкві. Там представлені 20 робіт, написаних на різні теми. Однак, так вийшло, що найбільше експозиція містить зображення квітів, написаних з натури. Також доволі цікаво вийшли портретно-пейзажні картини. Наприклад, свого часу я написала свою доньку на тлі водоспаду неймовірної краси. І тут є свій сенс: вода – це жіноча стихія, це потік, і дуже важливо жити з самим собою в потоці світлого, божественного.

У майбутньому хотіли би сконцентруватися на чомусь одному?

З одного боку, так. З іншого – викладаючи, я розумію, що, концентруючись на одному, я втрачаю з поля зору щось інше, важливе.

Найближчим часом ще плануєте організовувати свої виставки?

Щодо персональної експозиції – важко сказати. Однак, звісно, хочу брати участь у групових виставках. Цілком можливо, що вдасться організувати цікавий проект із Україно-японським центром, адже маю картини у стилі японської графіки.

Надихнутися красою, майстерно втіленою Тамарою на полотнах, охочі мають час до травня (у залах Лютеранською церкви).

Фото: Вікторії Руденко