Квєта Леґатова (Вера Гофманова, 3 листопада 1919 – 22 грудня 2012) – чеська письменниця та драматург,  відома українським читачам завдяки виданню книги «Гануля. Йозина дружина» (Темпора, 2012) у перекладі Тетяни Окопної. Крім того Леґатова є авторкою роману для дітей «Корда Даброва» (Korda Dabrová , 1961), збірки оповідань «Желари» (Želary, 2001), «Повернення до Желар» (Návraty do Želar, 2005), «Ніщо не є таким простим» (Nic není tak prosté, 2006). 

Як можна бачити з назв її  творів, невеличке село Желари – своєрідний географічно-символічний центр її тонких історій. Невипадково картинність та сюжетність оповіді стала спонукою для створення фільму (http://www.imdb.com/title/tt0288330/) за книгою «Гануля. Йозина дружина».

« Події, зображені в повісті відомої чеської авторки Квєти Леґатової, відбуваються в глухому гірському селі у роки Другої світової війни. У центрі оповіді – історія молодої лікарки, яка, переховуючись від переслідувань нацистів, потрапляє в середовище, разюче відмінне від звичного для неї міського, і саме тут по-новому відкриває себе …»

З анотації до українського видання

Ірина Цілик (18 листопада 1982) – українська письменниця та режисерка. Авторка поетичної книжки «Ці» (2007), повісті «Післявчора» (2008), збірки оповідань «Родимки» (2012). Її стрічка «Помин» (2012) отримала низку українських відзнак, брала участь у показах та конкурсних програмах на  МКФ "Berlinale" (Німеччина), «ONE SHOT» (Вірменія), МКФ «FEST» (Португалія), МКФ «Фестиваль фестивалей» (Росія).

«… Знімали на Чернігівщині, де знайшли дуже особливий хутір. Я взагалі у пошуках натури відкрила для себе цей край, хоча до того прожила на Чернігівщині три роки. А тут довелося поїздити й побачити чимало хуторів, які вимирають. Ті відчуття були надзвичайно сильні й моторошні водночас. Їдеш собі на велосипеді, заїздиш у ліс – і раптом бачиш хутір, що складається із 4 – 8 хат. А там люди живуть посеред лісу, відірвані від цивілізації. Заїздиш на інший – а там всі хати стоять покинуті. На такому хуторі мене якось застала гроза. В одному з дворів побачила діда, попросилася до нього перечекати дощ. Ми з ним провели кілька годин: враження таке було, ніби я потрапила до якогось паралельного світу… »

Із інтерв’ю «Україні молодій»

Герої Ірини та особливий досвід природно перелаються із історіями Квєти Леґатової, адже і тут, і там присутні села та хутори, крихітні людські спільноти, що живуть за власними, більш прадавніми законами. Серед усього цього розмаю людина може бути або дуже самотня, або навпаки знайти себе – історії покажуть…