У конференції взяли участь науковці, викладачі закладів вищої педагогічної освіти, закладів післядипломної педагогічної освіти, учителі-словесники, письменники, журналісти, представники структур МОНУ, зокрема: Олег Топузов, Олександра Савченко, Ніна Голуб, Таміла Яценко, Ганна Токмань, Лариса Ніцой, Олена Ісаєва, Олена Котусенко, Валентина Коваленко, Тамара Бабійчук, Ольга Криворотенко, Олеся Слижук та інші.

Дискусія тривала навколо низки актуальних проблем:

• Читання як інтелектуально-емоційна діяльність особистості.
• Шкільні програми і підручники з української літератури крізь

призму суспільних викликів сучасності.

• Процес формування компетентного учня-читача: методичні

аспекти.

Мовці наголошували на: 

• важливості формування духовного світу учня в епоху цифрових технологій (О. Топузов);
• збереженні найважливіших предметів НУШ (нової української школи) – української мови і літератури; зміщенні акцентів у навчанні: формувати учня-ЧИТАЧА, а не літературознавця (Н. Голуб);
• формуванні ключової компетенції – читання з розумінням – ще на рівні початкової школи (О. Савченко);
• оновленні змістових і науково-методичних підходів до вивчення української літератури, але не інтегруванні предмета з іншими дисциплінами. Українська література ще довгі роки покликана відновлювати, виховувати і переформатовувати свідомість українців, травмованих агресивною російсько-радянською імперською політикою. Предмет зарубіжна література – здобуток української школи доби незалежності – підсилює світоглядну та естетичну складову в освіті юних українців, розширює ціннісні горизонти сучасної молоді (Г. Токмань);
• позиціонуванні цифрового суспільства як дружнього, а не ворожого середовища щодо читання; формуванні культури читання в родині; розвантаженні шкільних програм і підвищенні вимог до якості художніх текстів, що включаються до програм; підготовці висококваліфікованих учителів літератури (Т. Яценко);
• підсиленні патріотичного виховання на уроках української мови і літератури (Л. Ніцой);
• пошукові альтернативних шляхів вимірювання знань/умінь/компетенцій учнів під час ЗНО, оскільки література, як мистецтво слова, потребує особливого підходу і звичайні тести не розкривають специфіку її засвоєння. Так само важливо зберегти окремо шкільні предмети «Українська мова», «Українська література», «Історія України», бо ці дисципліни найбільше формують дитину як українця. Формування свідомого українця, який знає свою історію, мову, літературу на 28-му році незалежності, в умовах агресії Росії на Донбасі та в Криму, ще залишається надважливим і актуальним завданням (О. Ісаєва);
• включенні до шкільних програм з української літератури новітніх творів/жанрів (фентезі, детективу зокрема; Т. Бабійчук);
• використанні нестандартних прийомів у роботі з художнім твором з метою зацікавлення учнів (О. Криворотенко);
• заохоченні інтерпретаційної активності учнів під час аналізу тексту, не нав’язуванні їм наукової чи вчительської думки (В. Коваленко) тощо.

У своїх матеріалах до круглого столу я звертала увагу на те, що до НУШ від 2010 року активно заходить інклюзивний освітній простір. Культура сприймання цього процесу всіма його учасниками – так звана інклюзивна компетентність (у шкільних програмах це звучить як толерантність) – має формуватися в тому числі і на уроках літератури. 

На часі уведення до шкільних програм із літератури художніх текстів і про особливий світ людини з інвалідністю та проблеми її соціалізації. Такі твори широко представлені як у зарубіжній, так і в сучасній українській літературі. 

Так, у романі американського письменника Деніела Кіза «Квіти для Елджернона» (1966) ключовим словом є епітет «розумний». Наратором виступає головний герой Чарлі Гордон, який має порушення інтелекту і прагне стати розумним, щоб у такий спосіб долучитися до спільноти звичайних людей (соціалізуватися). Проте, проживши завдяки науковому експерименту іпостась «дебіла» і «генія», Чарлі визнає, що ні брак розумових здібностей, ні надлишок їх не здатні позбавити людину самотности і зробити щасливою: «Розум та освіта, не поєднані  людською любов’ю, нічого не варті». (БУКТРЕЙЛЕР: Деніел КІЗ «КВІТИ ДЛЯ ЕЛДЖЕРНОНА». URL:https://www.youtube.com/watch?v=Hsqlp99BHfw)

В оповіданні «Дочь Бухары» (1993) російська письменниця Людмила Уліцька піднімає завісу над темою дитини з синдромом Дауна. Крізь антитезу батькової безпорадности та діяльної маминої любові розповідається історія дівчинки Людмили (Міли) з порушеннями здоров’я. Авторка увиразнює проблеми відповідальності і мудрості батьків у процесі прийняття дитини з інвалідністю та її соціалізації. (БУКТРЕЙЛЕР: Людмила УЛИЦКАЯ «ДОЧЬ БУХАРЫ». URL: https://www.youtube.com/watch?v=ZuOz29hCKJU)

Українська письменниця Оксана Радушинська, яка через порушення опорно-рухового апарату послуговується інвалідним візком, у повісті для підлітків «Метелики в крижаних панцирах» (2015) описує історію Ярини, що народилася здоровою і мала щасливе дитинство. Але внаслідок ДТП дівчинка раптом набула статусу сироти і людини з інвалідністю, що використовує крісло колісне. Подвійна оптика― погляд письменниці на проблему «із середини», крізь призму власного життєвого досвіду викликає особливу довіру читачів, спонукає їх замислитися й переглянути багато стереотипів, про які йдеться у творі.  (БУКТРЕЙЛЕР: Оксана РАДУШИНСЬКА «МЕТЕЛИКИ В КРИЖАНИХ ПАНЦИРАХ». URL:https://www.youtube.com/watch?v=OQGJM-gdnxo&list=PLs49wxSReRstxy-dXpk03SbkiXbqEy5qk&index=15&t=0s)

Під час розгляду цих художніх текстів увиразнюється основне: люди з інвалідністю прагнуть спілкуватися «на рівних». А найбільше вони, як і всі люди, потребують цілющого і життєдайного джерела ―любові.

За підсумками роботи круглого столу «Проблема читання в сучасному інформаційному суспільстві» була прийнята відповідна ухвала, буде видано збірник тез.

Сайт Інституту педагогіки НАПН України: http://www.undip.org.ua/