Понад чотири роки шанувальники Тані Малярчук та ті, хто людять дійсно добру прозу, чекали на цей роман. І дочекалися. «Забуття» - одна із найочікуваніших та найяскравіших книжок цього сезону. Це роман, у якому переплітаються дві сюжетні лінії, історична та сучасна: політика і мислителя В’ячеслава Липинського та жінки з теперішнього, яка з його допомогою шукає шлях до себе.  Це книжка про час, пам’ять, державність, про сутність речей і про вміння одночасно дивитися назад і вперед. Оформив книжку дизайнер Назар Гайдучик. 

«Забуття» — це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті, - каже Таня Малярчук. - Це спроба згадати забуте. А також об’єднати індивідуальне і колективне українське, історичну достовірність і художню вигадку, кохання і покликання, божевілля і здоровий глузд, якого, втім, у цьому романі, мабуть, найменше. Його основою несподівано для мене самої стало життя політика-невдахи і пристрасного мислителя В’ячеслава Липинського. Українці дуже перед Липинським завинили. Але ще більше вони завинили перед самими собою, бо були надто слабкими, щоб не стати жертвою. З іншого боку, якраз слабкі і покірливі змогли вижити і народити тих, що пізніше народять нас. Забуття було у цьому процесі відродження необхідним актом самозахисту. Я почуваюся тим крайнім поколінням, яке тепер змушене віддавати борги. Розрізати запалені рани, боротися зі страхом, брати відповідальність, визнавати вину і прощати. Цей роман — данина моєму корінню. Я мусила його написати». 

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У романі Тані Малярчук «Забуття», що виходить у «Видавництві Старого Лева», тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, героїні роману, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки.