Це роман (або за авторським визначенням, поема-рондель) «Дивні люди», що в останні дні сепня побачив світ у «Видавництві 21». Перша презентація «Дивних людей» відбудеться 21 вересня під час 26BookForum(Львів, Академіка Філарета Колесси вулиця, 2 TechStartUpSchool,18:30–19:15). 

Артем Чапай, відомий своїм читачам як автор художньо-документальної прози, у новій книжці розкрився як майстер суто художньої прози.

Головний герой «Дивних людей» – наш сучасник неандерталець Стьопа Вовк, якого українські вчені відтворили за ДНК одного із його прапра…пращурів. Стьопа-неандарталець, єдиний представник свого роду, живе серед сапієнсів (так він називає звичайних людей), розмірковує про них і часто дивується їм. Стьопа – персонаж, який одразу ламає безліч стереотипів (зрештою, це є визначальною складовою світогляду автора). Він не дикун, він лагідний, дуже добрий, зворушливий, інтелектуал, безпосередній, його наївність – результат відмінного від сапієнсів світосприйняття, метальних особливостей. Артем Чапай відзначив, що дух його твору – це «така собі універсальна любов, тільки світська».

В основі «Дивних людей» – потік внутрішнього мовлення Стьопи-неандертальця, що перемежовується з діалогами та полілогами. Тому мова є дуже важливою матерією цього тексту та вагомою складовою стилю Артема Чапая – автора «Дивних людей» і, зокрема, забезпечує цілковиту довіру до художньої реальності, ним створеної. Мова роману жива, персонажі розмовляють так, як, власне, і належиться їхнім прототипам. Ось що говорить про мову свого роману Артем Чапай: «Це не стьоб, це любов і повага. До того ж, оповідь ведеться від першої особи – а герой повинен говорити відповідно до свого середовища й освіти, що він і пояснює: «Пойміть правильно». У чомусь це також полеміка. Герой міркує над тим, як це в книжці, яку він прочитав, «умудряються» говорити чистою мовою бандити чи агрономи. У «Дивних людях» є ще епізодичний, але для мене дуже важливий герой, Толік-алкоголік. Він теж пояснює, чому суржик».

А ще текст дуже дотепний, з елементами гротеску і трагікомедії, у нього є свій голос, колорит, динаміка, несподівані повороти сюжетної лінії. Нудитися не доведеться – це точно. Читати «Дивних людей» – наче подивитися на себе у дзеркало, адже всі ми – дивні люди, ну і може, трохи неандартальці, а також це можливість побачити світ очима іншого, почути його голос. І, звісно, головний персонаж нікого не залишить байдужим та здобуде своє місце в українській літературі. Переконаний у цьому й автор: «І чомусь я впевнений: якщо якомусь із моїх персонажів судилося лишитися в пам´яті, в літературі – це буде Стьопа Вовк із «Дивних людей»