Упорядник Мирослав Лаюк.

Книжка на сайті видавництва: https://discursus.com.ua/books/yunak-myluietsia-avtomatom

Мельничук Т.

Юнак милується автоматом [Текст] : поезія / Тарас Мельничук. – Брустурів : Дискурсус, 2019. – 164 с.

ISBN 978-617-7411-46-7

Про історію рукописів видавець Василь Карп’юк:

«Шість років тому я отримав дзвінок від франківського видавця Василя Іваночка. Він знав, про моє захоплення Мельничуком, тому запропонував зайти до нього в офіс, адже йому принесли фантастичний скарб — два пакети рукописів. Ціна – 600 доларів. Загадковий дилер стверджував, що їх автор Тарас Мельничук. Я мав визначити автентичність.

Із першого погляду стало ясно, що це почерк Мельничука. Із першого вірша були відчутні неповторні інтонації:

мій батько

уже яблук не їсть

і Наполеон уже

яблук не їсть

і Уолт Уїтмен

не їсть яблук

а я ще їм

і яблука мені

в очах червоні

Іваночко організував викуп та віддав рукописи мені. Із того часу, я жив з ідеєю створення сайту, де б можна опублікувати скани рукописів, розшифровані варіанти, світлини, а також інші матеріали, які я назбирав у інших джерелах – відео й аудіо за участі Мельничука, а також численні аудіоспогади від людей, які його знали та з ним спілкувалися.

Минулого року завдяки підтримці Українського культурного фонду, Віртуальний музей-архів Тараса Мельничука вдалося створити — tarasmelnychuk.com. У рамках проєкту ми не лише створили сайт, а й видали книжку з вибраних віршів із цих рукописів «Моє ліплення оленя». Її упорядкував Мирослав Лаюк. А ще ми з Мирославом провели понад десяток презентацій проєкту в містах, пов’язаних із Тарасом Мельничуком та просто великих містах України  – Чернівцях та Харкові, Львові та Дніпрі, Франківську та Києві.

І от, коли нарешті ми дали раду цим рукописам, зреалізували відповідно до уявлень із тим, що дали можливість будь-кому в будь-якій формі працювати з цими текстами чи просто читати їх, мати до них доступ, Тарас Мельничук здивував ще раз.

Презентація Віртуального музею-архіву була запланована й у Вінниці. І тут перед початком заходу знайомимося з Василем Недотятком. Пан Василь – син друга Тараса Мельничука. У мандрівні роки кінця 80-х – початку 90-х Мельничук у них бував. І одного разу залишив чемодан із рукописами.

О Боже! Пан Василь дістає жмуток цих рукописів… і для нас починається нова історія. Нова книжка.

Як не дивно, у цих нових рукописах Недотятка є сторінки з того самого паперу та списані тією ж зеленою пастою, що й у рукописах Іваночка. Таке враження, що хтось жорстоко й насильно розірвав ту цілість. Або ж то була легковажність і воля, із якою до своїх текстів міг ставитися тільки сам автор. І навряд у своєму неспокійному житті останніх років він мав час сидіти й скрупульозно сортувати й упорядковувати збірки. Імовірно, що Мельничук просто навмання розділив свої архіви на частини й позакидав їх у різні місця, як дорогоцінне каміння. І вже не так важливо, чи все воно знайдеться, збережеться. Аби хоч щось. Але цінне каміння тим і цінне, що коли б його не знайшли, то поцінують. От і в нас так.

Із рукописів Недотятка Мирослав Лаюк і упорядкував книжку «Юнак милується автоматом». Для повноти картини і завершеного вигляду, видання також увійшла попередньо видана збірка «Моє ліплення оленя».  Але я навіть не сподіваюся, що цим виданням Мельничукові рукописи вичерпаються. Він – чоловік непередбачуваний. Нові його рукописи радше знайдуться, аніж ні.»