Дністровий також анонсував оприлюднення другої частини свого відео-есею “Український сюрреалізм. Нереалізований напрям”, який буде присвячений літературі. Ключовими факторами, на думку Анатолія Дністрового, які не дали мажливості реалізуватися сюрреалізмові класичної хвилі (міжвоєнного періоду) в українській культурі стали: тотальні репресії більшовиків і смерть авангарду в СРСР, сильні позиції футуризму та похідних практик на теренах радянської України на зламі 20- і 30-х, особливо ж — Друга світова війна, яка докорінно знищила довоєнний гуманітарний, інтелектуальний і мистецький ландшафт України.

На думку Дністрового, лише після Другої світової війни спостерігається певне повернення до сюрреалістичної поетики, коли світовий сюрреалізм, фактично, розчиняється, в другій хвилі авангарду і дає поштовх до нових мистецьких течій: абстрактний експресіонізм, магічний реалізм, бітники, поп-арт та інші. Єдиною мисткинею, яка, як стверджує Дністровий, повністю дотримувалася поетики сюрреалізму, зокрема його “наївного крила”, — була Емма Андієвська. Дністровий аналізує також подальшу синкретичну функцію сюрреалізму (після епохи сюрреалізму) в українських мистецьких практиках, коли окремі складові його поетики використовувалися митцями в інших творчих напрямах: зокрема львівським мистецьким андеграундом (Олег Мінько, Зеновій Флінта), одеськими нонконформістами (ірреалізм пейзажів Юрія Єгорова) та представниками першої хвилі українського постмодернізму — трансавангардом (Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Василь Рябченко та іншими).