Залця Ландман народилася 1911 року у Жовкві. І саме це місто є головним топосом її книги. Хоча в її оповідях згадуються, виринають, зображуються інші галицькі міста й містечка: Львів (Лемберґ), Броди, Станіслав, Стрий, Рогатин, Бучач, Чортків, Коропець тощо. Та все ж Жовква найбільш виразна. Як відзначив у післямови до видання Петро Рихло, «У книзі рельєфно представлена топографія міста, колоритно змальовано важливі будівлі – замок Жолкевського, бюргерські кам’яниці, численні храми, нерідко з екскурсами в їхню історію (наприклад, докладно розказано про історію постання і знищення жовківської синагоги)».

Та все ж найголовнішими на сторінках «Моєї Галичини» є люди та пов’язані з ними історії. Центральними персонажами Залці Ландман виступають численні представники її великої родини. Але їхня роль полягає не лише у цьому – вони ще й головні оповідачі, «постачальники інформації», як називає їх Петро Рихло. Але, звісно, у книзі багато інших персонажів (Залця Ландман демонструє дуже широку національну, соціальну, професійну панораму): «…тут діють також десятки інших персонажів – епізодичних і випадкових: польські поміщики, українські селяни, хасидські вундеррабі, австрійські гусари, російські козаки, єврейські комерсанти, орендарі, шинкарі, шадхени (весільні посередники), жебраки, міські божевільні, християнські священики, католицькі черниці, українські няні й служниці – всіх не перелічити».

Стиль оповіді Залці Ландман легкий і невимушений, у неї переважають світлі тони, їй властивий тонкий гумор, нанесений пастельними мазками, і виразно помітне бажання розповісти про важливий для неї світ – щоб зафіксувати його і зберегти. Цим її книга нагадує художні мемуари Соми Морґенштерна «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині».

«Мою Галичину. Край за Карпатами», як і всі свої інші книги, Залця Ландман писала у Швейцарії. Цим і пояснюється незвичний щодо взаєморозташування Галичини і Карпат прийменник «за» у підзаголовку книги: він свідчить лише про пункт, з якого транслються спогади. Та, на думку Петра Рихла, значно важливішим є меседж назви: «…важливішим у цьому випадку є, на мій погляд, використаний тут присвійний займенник, який несе основне емоційне навантаження: Моя Галичина. […] він свідчить про наполегливе прагнення ідентифікації, про особливу близькість до зображеного в книзі топосу дитинства».

Сторінка книги на сайті «Видавництва 21»: http://www.books-xxi.com.ua/products/moya-galichina-kraj-za-karpatami

Довідка про Залцю Ландман

Залця Ландман (Залця Пасвеґ, 18.11.1911, Жовква – 16.05.2002, Санкт-Ґаллен, Швейцарія) – німецько-єврейська швейцарська письменниця, публіцистка. З початком Першої світової війни її батьки втекли з Галичини і перебралися до Швейцарії, залишивши малолітню доньку під опікою дідуся та бабусі у Жовкві, де вона провела своє раннє дитинство. Згодом навчалася в гуманістичній гімназії Санкт-Ґаллена, студіювала філософію в університетах Женеви, Цюриха, Берліна, Парижа й Базеля (дисертація про феноменологію та онтологію), займалася журналістикою і дизайном. Основні книги письменниці присвячені проблемам єврейської історії, культурита ідентичності євреїв як етносу: «Єврейські дотепи. Соціологія і зібрання текстів» (1960), «Їдиш. Одіссея однієї мови» (1962), «Євреї як раса. Єврейський народ серед інших народів» (1967), «Вічний жид» (1974), «Ісус і євреї, або наслідки однієї колізії» (1987) тощо. У низці книг досліджувала особливості єврейської кухні, перекладала з їдишу твори Шолом-Алейхема, Соломона Анського, Іцика Манґера. Особливе місце в її творчому доробку посідає книга спогадів «Моя Галичина. Край за Карпатами» (1995), яка відтворює барвистий світ Східної Галичини початку ХХ століття.